Ів. 17, 1-13. 

Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога

У неділю перед Зісланням Святого Духа ми побожно і з вдячністю Богові вшановуємо пам’ять Отців Першого Вселенського Собору, що відбувся в Нікеї. Святі Отці, це яскравий приклад плодів Зіслання, дії Святого Духа у житті учнів і послідовників Ісуса Христа. Під впливом Святого Духа вони пізнали науку Ісуса Христа, утвердилися у вірі і любові до Спасителя. Словом і прикладом свого життя вони зміцнювали і розбудовували Церкву – християнські спільноти, поширювали їх серед різних народів, захищали від ворогів фізичних і духовних. 

Святі Отці – це учасники першого вселенського собору у Нікеї. Коли над христовою Церквою нависла небезпека фальшивої науки Арія, яка підривала віру християн в Ісуса Христа і заперечувала Його божество, Святі Отці зібралися разом, щоб зупинити цю небезпеку, відкинувши фальшиве вчення Арія і дали правильне пояснення Євангелія Ісуса Христа, виклавши його у символі віри. Завдяки їм ми поклоняємося в Христі – Живому Богові, завдяки їм ми знаємо, що незбагненний Бог став людиною і все людське прийняв на себе, освятив і очистив з бруду гріха. 

Віра і ревність Отців, вірність Христові зберегли єдність Церкви і впорядкували Христову науку. Вірність є дуже важлива у людському житті. Коли особа приймає Тайну Хрещення, обіцяє зміцнювати свою віру в Ісуса Христа і бути вірною Йому, щоб отримати життя вічне. Лікар, який йде служити людям, складає клятву Гіппократа. Священик, котрий отримує Тайну Священства, дає присягу, у якій обіцяє у всьому слухати свого єпископа і гідно виконувати священиче служіння. Солдат, який йде служити у війську, присягає на вірність народу і державі. Наречений і наречена в Тайні Подружжя присягають одне одному вірність і любов, які мають реалізувати у подружньому житті. Подібно, християнин і християнка, мають своїм життям засвідчити свою вірність Христові. 

Вшанування Святих Отців Першого Вселенського Собору ставить перед нами запитання: як я, християнин, проявляю свою відповідальність за добро Церкви, дбаю особисто про добро Церкви, захищаю її єдність від руйнівного впливу різних сект, стараюся зберегти чистоту віри, християнських традицій і звичаїв. Про ці речі Ісус наполегливо просив свого Отця під час Тайної вечері зі своїми учнями: „Я вже більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче Святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми!” (Ів. 17, 11). „Слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли і таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав” (Ів. 17, 8). „Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово” (Ів. 17, 6). 

Наведені слова Христа пригадують нам, що хто хоче належати до Христа і його Церкви, повинен дихати і жити Святим Духом, просвічувати свій розум і віру світлом Божих ласк. Тільки в такий спосіб людина зможе бачити присутність Бога у своєму житті, у світі, знайти надійну дорогу до правдивого життя і щастя, до раю. Він потребує нас. Бог хоче через нас під натхненням Святого Духа доносити Євангельське слово про життя вічне до сердець інших людей. Він не зможе здійснити діло спасіння без нас. Тому від нашого християнського життя залежить майбутнє тисячі людей, як це зробили Святі Отці. 

Сьогодні, коли сотні років відділяють нас від часу Святих Отців, ми користаємо з плодів їхньої святості, маючи правдиву Церкву і віру. Так само і ми повинні провадити побожне християнське життя, щоб приклад нашого життя приніс комусь промінь Божої любові, ласку освячення і спасіння його душі. 

У наступну неділю ми будемо святкувати Зіслання Святого Духа. Просімо, щоб Дух Святий прийшов у наші серця і їх розбудив до горіння вогнем християнської праведності і любові. Також і на майбутнє просімо Господа, щоб оберігав нашу святу віру від бурхливих хвиль і вітрів, які дують на неї з різних сторін цього грішного світу. А Святі Отці нехай будуть тими дороговказами, які прикладом свого життя навчають нас, як ми повинні відноситись до віри в Ісуса Христа і Його Святої Церкви!

Тож не даваймо згаснути цьому вогню віри, що його передали нам наші славні предки, підтримуймо його, щоб він горів і не згас. Не закопуймо скарб наших предків у землю. Просімо в Бога допомоги, берімо уроки на прикладах Церковної історії та історії нашого народу, пам’ятаючи, що за вірою нашою буде нам! Амінь 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

---

Кондак 1

Вибрана Владичице і джерело Божої ласки! Ось ми, зібравшись, припадаємо з вірою до Твого преславного образу, де Ти повсякчасно уділяєш Свої благодаті. Бережи ж неустанним Твоїм покровом діток Твоїх, що віддали в Твої руки все своє життя та співають Тобі:

Радуйся, Благодатная, все уповання наше!

Ікос 1

Множества ангелів стоять при славному Твоєму престолі, о Благодатна, та співають невпинно: Радуйся, бо не знають, як їм Тебе звеличати достойно, ані як надивуватись Твоїй красоті, ані налюбуватися Твоїм пречистим видом. А ми, зібравшись у стіп Твоєї ікони, підносимо наші очі з вірою у предвічний терем, промовляючи з ними:

Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

Радуйся, джерело небесних скарбів.

Радуйся, зоре, що осяваєш усю землю від краю до краю.

Радуйся, невичерпна безодне милосердя.

Радуйся, всіх вибраних Царице й Мати.

Радуйся, медоточна земле, що кормиш многих.

Радуйся, предсказане древо, що огортаєш тінню нас усіх.

Радуйся, плідна оливко, запашна, мов Ливан.

Радуйтеся, руки, завжди піднесені, немов Мойсея, щоби за нас молитись.

Радуйся, бо молитвою Твоєю можеш усе.

Радуйся, надіє всіх родів.

Радуйся, причино нашої радості.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 2

Знав колись про Твою ікону якийсь купець на Кріті, про ту цінну перлину – бо була красна та славилась чудами – насмілився викрасти її з храму та, скривши в своєму судні, плавав безпечно. А ми, як маємо Тебе, Пренепорочна, у своєму серці, мов дорогоцінний скарб, перепливаємо глибінь життя до вічного города, співаючи: Алилуя.

Ікос 2

Бачимо ту непізнану Мудрість Господнього Провидіння: бажаючи заховати від поган пречистий Твій образ, Пренепорочна Діво, Бог переніс його грабіжницькими руками до Риму, щоби його піднести і прославити серед усіх народів і вилити через нього багатство ласк та милосердя заради молитов Твоїх, Богородице. Бо, доторкаючись цього кивоту, знаходимо не смерть, а життя. Ти ж єси, Богородице, правдивим одуховненим кивотом, що не закон, квітучий жезл, чи золоту посудину, а хліб життя, нев’янучий цвіт і Законодавця носиш на Своїх руках. Моли ж Його за тих, що співають Тобі:

Радуйся, найсвятіший кивоте Нового Завіту посеред двох Херувимів.

Радуйся, кріпка зброє, що перемагаєш полки.

Радуйся, проводарко через пустиню.

Радуйся, Єсеєве дерево, що видаєш цвіт Божественний.

Радуйся, літоросле, якої насіння зростає на камені байдужості.

Радуйся, бо на Тобі спочив Дух ради та сили.

Радуйся, скрижале Божого милосердя.

Радуйся, манно, солодша від меду.

Радуйся, семираменний світильнику, що освічуєш усіх.

Радуйся, образе, сотворений на взір несотвореного від Отцівського Сяєва.

Радуйся, животворний променю безконечного життя.

Радуйся, Царський посвячений престоле нерушимий.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак З

Сила Вишнього, вийшовши від Тебе, Богоприємице, з’явилась на кожному місці, де почитається Твоя дорогоцінна ікона. Кожний, хто тільки прилине до Тебе: недужий – знаходить здоров’я, терплячий – потіху, той, що в пітьмі – прозріння душі та тіла, бо Ти зранюєш усіх Своєю благістю, щоб пригорнути до Свого Материнського Серця та скерувати до невечірнього світла тих, які співають: Алилуя.

Ікос З

Маючи, як дорогоцінну перлину, Твою ікону, о Божа Мати, що прийшла зі Сходу, поклоняємось Тобі, немов ясній зірниці та вістунці Божого дня, бо де тільки Ти з’явилась, там приблизилось спасіння. Тому кличемо до Тебе:

Радуйся, небережена райська брамо.

Радуйся, незамкиена скарбнице, з якої кожен може користати.

Радуйся, джерело живої води, що витікаєш завжди.

Радуйся, хермонська росо, що спадаєш на Сіонські гори.

Радуйся, солодкий иапоє для спраглої душі.

Радуйся, бо Ти вилила зі Своєї крові, мов з чаші, вино радості.

Радуйся, що голодним подала хліб сили в насолоду для всіх народів.

Радуйся, могутня стіно всесвітнього Божого города.

Радуйся, Господній доме, здвигнений на верхів’ях гори.

Радуйся, тучна горо, де Бог замешкав навіки.

Радуйся, престоле ІІаря-Хрнста.

Радуйся, тереме нев’янучої слави.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 4

Буря докорів в’ялила душу неправедного крітійця, коли він лежав на смертній постелі. І не зміг знайти потіхи, аж, покаявшись, доручив своєму другові віддати ікону до храму. Опісля схоронився під покров Твій та за Твоєю поміччю перейшов останню глибінь життя до тихої вічної пристані, співаючи: Алилу я.

Ікос 4

Римляни, почувши про великі чуда, якими Ти скрутила святокрадські нерозкаяні серця, вийшли з владиками, священиками та численними свічками й понесли Твою ікону в храм, співаючи:

Радуйся, Маріє, предобра Владичице.

Радуйся, Пресвята і Премилосердна Богородице.

Радуйся, Діво понад усі діви.

Радуйся, Мати Божої благодаті.

Радуйся, городе замкнений.

Радуйся, джерело запечатане.

Радуйся, кринице живої води, що витікаєш із Сіону.

Радуйся, дочко сіонська, мов Єрусалим красна.

Радуйся, запашна леліє, що своїм ароматом проймаєш усе.

Радуйся, вся вибрана і прикрашена.

Радуйся “Святая Святих”, повна божественної слави.

Радуйся, бо Ти хвала і чар усіх поколінь.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 5

Боготочную Кров Твого Сина й знаряддя, що мало прошити душу, жовч і хрест, надію всіх народів побачивши в дивному видінні в руках ангелів, смертним жахом пройнялась Твоя душа, а обнявши, нещасна, Дитятко, ридала єси гірко: Як принесу я Тебе в жертву, Сину мій чарівно-красний, кращий від усіх людських синів? ³⁴ Як перенесу Твої страждання, світечку мій солодкий? Як загою рани від ран Твоїх у душі моїй? Але заради спасіння світу вчини за Твоїм словом рабі Твоїй, що промовляє: Алилуя.

Ікос 5

Бачили всі країни землі співстраждання Твоє, о Многостраждальна Мати, зображене на цій іконі. Гляділи та дивувались, як Ти віддала як викуп Неоціненного, щоб викупити дітей своїх із вражої неволі. Якими славними піснями виспівуватиму про Твою любов? Як похвалю велич Твою у Твоєму стражданні? Яких духовних квітів доберу, щоб сипати на Твої тернові стежини? Радше як дитина промовлю до Тебе ці прості слова:

Радуйся, Царице й Мати.

Радуйся, непорочна Ягнице.

Радуйся, Материнське Серце, невичерпне джерело.

Радуйся, любове незнищима і невимовна.

Радуйся, скарбе мого серця.

Радуйся, солодосте моєї душі.

Радуйся, зродившая нас під хрестом в тяжких терпіннях.

Радуйся, бо Ти зреклась усього заради своїх дітей.

Радуйся, що прийняла на Себе хрест благовіщеннням ангела.

Радуйся, бо Ти перша пила гірку Христову чашу усе своє життя.

Радуйся, Рахиле, що плачеш над Своїми дітьми, побитими духовним ворогом.

Радуйся, вогню любові, якого не погасили великі води страждання.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 6

Проповідників-богоносців з іменем відкуплення вибрала єси для збереження Твоєї ікони, Пресвята Богомати, немов нове плем’я Арона. Вони, ідучи слідом свого начальника чину, голоситимуть по всіх кінцях вселенної про велич Твою, навчаючи всіх славити Тебе як єдину всемірну Посередницю ласк, і через Тебе величати Бога, співаючи: Алилуя.

Ікос 6

Засіяла ген далеко на схід і на захід, на північ і на південь Твоя чудотворна ікона, Преблагословенна Царице, із прикрашеної вершини Есквілину, від нового Єрусалима, всюди почитана, щоб зібрати в одно розсіяних по світі дітей Твоїх, роз’єднаних братів, мов яснії зорі, у Царство Христове, близько Твого Материнського Серця, о Благая, щоб співали: 

Радуйся, Сходе потраченого Сходу.

Радуйся, Провіднице блукаючих в темряві.

Радуйся, Визволителько в’язнів пітьми.

Радуйся, Невісто, сторожко Христової винниці.

Радуйся, найкраща між жінками, що ходиш за отарами Жениха Свого.

Радуйся, дочко Давида, увінчана на його престолі царському.

Радуйся, Царице праворуч Сина Свого і Господа.

Радуйся, Владичице, в ризи позолочені одягнена та прикрашена божественними красотами.

Радуйся, бо Твої сини князями по всій землі.

Радуйся, прославлювана з роду в рід.

Радуйся, дерево життя, завжди плідне, Святим напоєне Духом.

Радуйся, рожева зоре, вістунко ясного сонця.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 7

Бажаючи спасти світ увесь Своїм терпінням, Той, що став Посередником для всіх, вибрав Собі Тебе як Співстраждальницю та Заступницю нашого спасіння. Тому-то в часі Свого хресного страждання віддав, як на цій іконі, все у Твої руки та назвав Тебе Всемірною Матір’ю всіх, що вірують в Нього та співають: Алилуя.

Ікос 7

Новий город, Церкву Свою, насадила Собі Божа Мудрість, створивши в ньому джерело живої води, із якого вийшовши Ти, Благодатний Струмене, одна напуваєш усю землю так, що поза Тобою немає роси життєиосної, а через Тебе виростають буйно виногради, зацвітають квіти побожності та лілеї дівицтва, і мирра мучеників, що, діткнені теплом Святого Духа, співають Тобі:

Радуйся, ясна ріко життєносна посеред раю.

Радуйся, бо пустиню серця на пишний сад заміняєш.

Радуйся, дівича ниво, що зародила квіти невинності.

Радуйся, лозо виноградника Христового, що видала мучеників грона.

Радуйся, водо силоамська, що зцілюєш незрячих серцем.

Радуйся, що очищуєш наші жертви, осквернені пристрастями.

Радуйся, овеча купеле, обмий і мене, як ягня, призначене на жертву.

Радуйся, голубко, вістунко нової землі.

Радуйся, веселко па пам’ятку Вічного Завіту.

Радуйся, Руте, що збираєш покинене колосся.

Радуйся, дерево, якого листя лікує народи.

Радуйтеся, ворота нового Єрусалима, відчинені день і ніч.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 8

Дивне й незбагненне таїнство, Господи Боже наш, як Ти, будучи Богом, чиниш у всьому волю Свого створіння -­ Преблагословенної Твоєї Матері. Ти відкрив Їй усі Свої дороги, аби Вона просила лише того, що згідне з волею Твоєю, та вела всіх Твоїми стежками і роздавала дари згідно з Провидінням Твоїм, що хоче спасти всіх, які взивають: Алилуя.

Ікос 8

Для Тебе все можливе, о Преблагословенна Діво Маріє, чи на небі, чи на землі, навернення грішників чи уздоровлення недужих. Бо як, будучи слугинею і створінням, упокорилася єси більше усіх, так молитвами Твоїми знеслась Ти вище всякої сили та власті. Ти зранила серце Твого Жениха, жено-невісто, котрий ніколи відмовити не може Твому проханню. Тому-то, як очі слуг глядять невпинно у руки господарів своїх, так очі наші звернені до Тебе, Владичице, поки щедро не обдаруєш нас, що співаємо Тобі:

Радуйся, невсипуща молитовпице.

Радуйся, кадильний вівтарю невгасаючий.

Радуйся, блискучий вінче Церкви Христової.

Радуйся, чаше небесної радості.

Радуйся, горо, що з неї Бог промовив Своєю силою.

Радуйся, трапезо божественних’ солодощів.

Радуйся, огороднице квітників Святого Духа.

Радуйся, що одним словом Твоїх уст утвердилося на землі небо.

Радуйся, бо словом Твоїх мольб повстає нове створіння.

Радуйся, бездонне милосердя, що затоплюєш гріховну пропасть.

Радуйся, Ти, що підняла окаянних на серафимські престоли.

Радуйся, Ти, що весь світ обоготворила благістю Своєю.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 9

Тебе, яку очікували всі народи, благословенну між женами, від віків обіцяну та заповіджену, Пречисту Матір і єдину Пренепорочну, початок і джерело всіх чудес, маючи Тебе, всепітая, радується Тобою все створіння, співаючи: Алилуя.

Ікос 9

Вимовні проповідники не зуміють величати Тебе гідно за всі ті чуда, якими наділяєш Твоїх слуг, що прибігають до Твоєї славної ікони. Знають усі – вбогі, терплячі, опущені, що навіть коли мати забуде про своїх дітей, то Ти, Вселаскава, не забудеш про вбогих Твоїх до останку, тому кличуть до Тебе:

Радуйся, сиріт улюблена Мати.

Радуйся, безпритульних тихе прибіжите.

Радуйся, ясне світло прозріння сліпих.

Радуйся, єлею, зцілюючий сердечні рани.

Радуйся, надіє безнадійних грішників.

Радуйся, що добротою Своєю усуваєш всі журби.

Радуйся, Добротворця Мати, що збагачуєш нас усякими дарами.

Радуйтеся, руки, завжди цілющі та благословляючі.

Радуйся, Царице, що не силою царюєш, а благістю Своєю.

Радуйся, вітре із Божого раю, що осушуєш сльози.

Радуйся, що всіх наповняєш небесною радістю.

Радуйся, пишна трояндо, що на дикому кущі з’явилася.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 10

Дивну скалу спасіння, як колись Ізраїлеві, дав Ти нам, Предобрий Владико, слугам Твоїм, що погибаем на пустині життя, – ікону Твоєї Матері. .Коли приходимо до неї з упованням, черпаємо чудотворний напій Твого пребагатого милосердя, співаючи: Алилуя.

Ікос 10

Непорушну стіну й правдиву нездобуту вежу Давида знайдуть у Тобі, предобра Мати, всі ті, яких Бог учинив достойними великих змагань з князем темряви. Зодягнувшись у єдиний панцир Твоєї опіки, відважно ставитимуть чоло Твоїм ворогам, співаючи пісню перемоги:

Радуйся, Жінко могутня, як полки готові до бою.

Радуйся, Невісто, що стерла голову змія.

Радуйся, Христового війська непереможна відваго.

Радуйся, двосічний мече уст благовісників.

Радуйся, ключе, що бережеш храм священичої праведності.

Радуйся, помічнице й керманичко пастирів.

Радуйся, сило тих, що за віру Христову страждають.

Радуйся, безпечний захисте перед лютими спокусами.

Радуйся, непорушний якоре киданих бурею.

Радуйся, що закріплюєш царства та держави.

Радуйся, вибрана Воєводо, визволи людей Твоїх із чужинецького насильства.

Радуйся, всіх безпомічних охороно єдина.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 11

Солодку пісню, що заспівав Тобі колись безплотний служитель Твій, о Благодатна, як благовістив Тобі прихід Еммануїла та радість світу, співатимемо Тобі з любов’ю невпинно, бо нею перемагаємо ворогів і доступаємо Твоєї міцної та неустанної помочі й небесної радості, бо завдяки Тобі з нами Бог перебуває, тож кличемо вдячно: Алилуя.

Ікос 11

Лагідне світло незаходиме моєї душі окаянної на цій мрячній долині, де кожного дня лиш труд, терпіння, темнота ума, боротьба з пристрастями, де наступи та засідки ворогів стараються погубити душу мою. Як зможу перейти гідно хоч малу стежечку моєї хресної дороги, або як зможу перемогти гординю ворогів моїх, якщо Своїми мольбами та неустанною Своєю поміччю не закріпиш стіп моїх та не виведеш із цієї в’язниці на світло душу мою, що кличе:

Радуйся, солодке світло сліпонародженим в гріхах.

Радуйся, зоре-провіднице до Найвищого Царя.

Радуйся, облачний стовпе серед пустині.

Радуйся, росо спраглої душі.

Радуйся, тиха пристане перед бурхливими пристрастями.

Радуйся, вітре, що провадиш мій човен поміж гострі скелі.

Радуйся, Керманичко життєвої плавби на шляху, немов морському, незнаному.

Радуйся, Ти, що житейські зцілюєш рани.

Радуйся, що безнадійних опромінюєш невимовними ласками.

Радуйся, руко ведуча тих, що пустилися на морські хвилі.

Радуйся, Ти, що замикаєш пащі духовних левів.

Радуйся, що розірвала мої гріховні кайдани.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 12

Велику ласку випроси мені, о всепітая моя Царице, щоб я зберіг через усе моє життя неосквернену ризу мою, обмиту колись у Крові Агнця. Бо, віддавши моє спасіння у Твої руки, уповаю на Тебе, що захорониш від буревію мій світильник горіючим, а у страшний час передсмертної боротьби вийдеш, Мати, мені назустріч з ясною свічею озорити мою останню дорогу. А потім впровадиш мене у мешкання Господні, до Бога, що звеселяв мої юні дні. Там-то душа моя, радуючись, величатиме Тебе навіки серед тих, що святкують і співають: Алилуя.

Ікос 12

Оспівуючи і прославляючи Тебе безупинно невимовними піснями, Херувими шестикрилі, многоокі Серафими й незліченні множества Ангелів серед хорів Святих, що від віків радуються, приносять Тобі, немов барвисті вінки, молитви слуг Твоїх, що від усіх кінців світу взивають про Твою поміч. Вони споглядають на Твоє обличчя ясне, наче сонце, очікуючи тільки Твого наказу, аби полетіти на крилах вітру та рятувати й спасати всіх, що співають Тобі:

Радуйся, всього світу молитовнице.

Радуйся, сонце, що осяваєш небеса і вселенну.

Радуйся, Божественна Стражнице, що споглядаєш на великий Схід.

Радуйтеся, невмовкаючі уста пророчі.

Радуйся, Начальнице херувимських полків.

Радуйся, провіднице всіх, що на небі й на землі.

Радуйся, книго Божого Провидіння.

Радуйся, таємна скарбнице Його Премудрості.

Радуйся, безодне незглибимих судів Його від віків закритих.

Радуйся, органе Святого Духа.

Радуйся, Володарко всього створіння, упокорена та вивищена.

Радуйся, слугине Господня, що чиниш завжди волю Його.

Радуйся, Благодатная, все уповання наше.

Кондак 13

О всемірна і всехвальна Мати. Ти породила тайно в душах усіх Святих Слово. Прийми нині від дітей Своїх сердечну молитву та зберігай нас у любові до Твого Сина, всіх відданих волі Божій та Його бажанням, і заведи у терем слави нас, що співаєм Тобі: Алилуя.

Молитва до Матері Божої Неустанної Помочі

До Тебе, Пречиста Божа Мати, Пренепорочна Діво, Царице світу, Заступнице, Прибіжище та Надіє грішників, припадаю я, найокаяиніший з усіх. Клонюсь покірно перед Тобою, о Всехвальна моя Царице, складаю Тобі сердечну подяку за всі ласки, які Ти так щедро виливала на скверну душу мою, а найбільше за те, що визволила мене з пекельних мук, на які я, одчайдушний, не раз собі заслужив. Люблю Тебе, моя Царице, і заради цієї любові обіцяю Тобі завжди служити та вчинити все, що можу, щоб і другі Тобі служили. Ти – все уповання моє, усе спасіння моє по Бозі, о Мати милосердя, тому прийми мене, слугу Твого, під могутній Твій покров. А що Ти все можеш у Бога, моли, щоб звільнив мене від усяких спокус і небезпек, або подав повсякчасну перемогу. Випроси мені рівно ж віру бездоганну, міцну надію, любов правдиву та нелицемірну, а особливо будь при мені в останній смертній боротьбі. Так, найдорожча Владичице моя, не заради мольб моїх скверних уст, а заради тієї любові, що маєш до Бога, не опускай мене, аж поки не побачиш мене у вічних мешканнях, де буду Тебе славити в царстві Твого Сина й Бога, якому належить всяка слава, честь і поклоніння, з безначальним Його Отцем, пресвятим, благим і животворним Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Молитва до Божого Дитятка

Господи, Отче Слово, відвічне Сонце, що осяваєш усе створіння. Ти зволив зійти та скритися у найчистішому Облаці, освітивши Його, щоб з’явитися нам світлом тихим, доступним для всіх, радісним. Віддавши поклін життєносному та завжди плідному Древу, що видало Тебе, припадаємо до Тебе, цілуючи непорочні Твої стопи, щоби напитись Твого запаху, сніжно-білий квіте Єсеїв, та щоб вчинив Ти нас причасниками Твоєї доброти, лагідності, покори і простоти серця. А будучи Князем миру, подай Твій мир усьому світові, з’єднай роз’єднані серця всіх народів Твоїх у вірі та взаємній любові й любові до Тебе. Засвіти Твоє велике світло людям, що сидять у темряві; вчини, щоб почули Твоє слово від краю до краю землі. Царюй між нами. О, щоб Твоєму царству не було меж, щоб усі дійшли до невечірнього Світла, до Тебе Отця будучого віку. Амінь.

Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили.

Мт 25,31-46

Третя неділя у циклі приготування до Великого Посту має подвійну назву: м’ясопусна або про страшний суд. Коли чуємо слово суд, покарання – це викликає у нас неспокій, страх перед можливими карами, нещастями. Кожна недільна Служба Божа – це зустріч любові людини з Богом. Любов же не страшить когось, а подає спокій. Апостол Іван пише: „Страху нема в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має у собі кару, і хто боїться, той недосконалий у любові” (1Йо 4,18).

Неділі до Великого посту і сам піст мають спільну мету – приготовляють нас до особливої події – смерті і воскресіння Ісуса Христа, нашого відкуплення – цього великого дару любові Бога. Притча про страшний суд показує нам різні нагоди зустріти Ісуса у житті, можливості отримати Його любов. А любов Божа проявляється не в якійсь речі, а через особу Ісуса Христа. Тому Ісус часто приходить до нас, дарує нам свою любов через ближніх.

• 

В основу притчі про справедливий Божий суд Ісус поклав людські стосунки у вигляді певних життєвих ситуацій: голод, спрага, хвороба, подорож, тюрма. У щоденному житті ми зустрічаємо найчастіше людей, а потім речі, події, обставини. Наше земне життя побудоване найперше на зв’язках з іншими людьми, а на другому місці є речі. Бо ніхто з нас не є самодостатнім, не може сказати, що не потребує ближнього, все зможе вирішити сам, власними силами. Наприклад, хтось важко захворів і йому допоможе операція. Хворий не зробить того сам, а мусить звернутися до лікаря. Так само в інших справах потребуємо допомоги ближніх: поїздка автобусом чи поїздом, переліт літаком, лікування зуба, ремонт техніки, продукти харчування тощо.

Підготовка до Великого Посту і сам піст мають подвійну мету. Вони приготовляють нас до гідного святкування Воскресіння Христа – цієї символічної Пасхи. А одночасно до Пасхи вічної – участі у Божій спільноті любові в небі. Наша дорога до спасіння – спільноти з Богом проходить через ближніх – ставлення до них, як каже Ісус: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили”. Оскільки кожен із нас є живою особою, відповідно шукаємо контакту з живим Богом, а не лише у знаках. Саме ближні є для нас нагодою зустрітися з Ісусом у їхній особі.

Сьогодні багато українців працюють на будовах в Україні і за кордоном. Один із них поділився такою подією зі свого життя.

Два муляри, молодший і старший, стояли на високому риштуванні, будуючи величезний дім. Вони працювали наполегливо і дружньо, незважаючи на холод і сильний вітер. Одного дня сильний вітер почав хитати риштування. Аж ось він поламав декілька дощок і майстри з гуркотом повалились вниз. Мулярам вдалося вчепитися за дошку вцілілої частини риштування і вони повисли на ній. Вітер дув щоразу сильніше. Дошка почала тріщати і гнутися під тягарем двох чоловіків. Тоді молодий муляр сказав: – Здається що нам прийшов кінець. Ця дошка не витримає нас двох. Один ще міг би втриматися. – О, Господи, – ридав старший, – як же мені вмирати? Що буде з моїми дітьми? – А багато їх у тебе? – П’ятеро. Ну, а я один. Мені нема кого залишати. Тут і вибір зробити неважко. Прощай, товаришу, згадай про мене добрим словом!

З цими словами молодий муляр пустив дошку і впав на каміння. Він розбився на смерть. Старший же муляр, батько сімейства, залишився живим і неушкодженим. Він усе житті зі слізьми на очах згадував свого молодого товариша, який врятував йому своє життя.

Кожних кілька років науковці роблять нові відкриття, досягнення, які покращують матеріальні у мови життя. Однак стосунки між людьми від цього не стають кращими. Саме життя не зводиться до отримання чи вживання матеріальних речей, а зв’язку людини з людиною. Його основу становить взаємна любов. Життя показує, що не речі, а тільки любов може міцно поєднати людей. Справжню ж любов дарує нам Бог.

Притчею про справедливий суд Христос подає нам пораду як добре провести Великий Піст і виконати його мету.

Піст не повинен зводитися до обмеження в стравах і забавах, певних молитов. Це лише середники, які мають допомогти нам осягнути головне – з’єднатися з Ісусом, вміння бачити, віднаходити Його в особах та подіях життя. Єдність з Богом дає нам можливість впевнено йти життєвою дорогою, здобувати дари, які запевняють нам щасливу долю на землі та в небі. Амінь.

Лк. 18, 10-14.

Митар… не смів і очей звести до неба

Неділею Закхея розпочався чотиритижневий період нашого духовного приготування до Великого посту. Кожна із цих чотирьох неділь пригадує нам про один із важливих елементів посту і доброго приготування до нього. Євангельським словом цих неділь Церква старається пригадати і показати нам, на що ми повинні найбільше звернути нашу увагу під час духовної подорожі Великим постом.

Завданням посту є допомогти нам належно духовно приготуватися до Пасхи Христової – зустрічі з Воскреслим Христом. А це приготування проявляється у перегляді свого життя, стану своєї душі – відносин з Христом: віри, любові і довіри, згоди з Божою волею. В цьому часі християнин має побачити, як часто зумів зустрітися з Христом на дорогах свого щоденного життя, щоб потім працювати над тим у часі посту. А це неможливо без молитви. Зустріч з Христом є в особистій молитві, Літургії, Святому Письмі, Святих Тайнах.

Для цього потрібно переглянути основні риси молитви. Притча про митаря і фарисея вказує на кілька з них.

Перша риса молитви – свідомість моєї зустрічі з Богом. Молитва, це не просто відмовляння побожних текстів, а розмова з живим Богом – спілкування і слухання; що Він чує і бачить мене, знає мої потреби.

Тому у часі цих приготувань до посту запитуймо себе: з якою свідомістю стою на молитві – перед Богом? Як часто ми хвалимося своїми заслугами, наповнюємо молитву думками про справи, про себе, а не про Бога.

Молитва митаря пригадує нам, що все є даром Бога, а не власна заслуга. На першому місці є велич Бога і власна гріховність, потреба допомоги Бога у житті і особистому наверненні.

Один побожний батько читав перед сном Святе письмо, а в цій кімнаті молилися його три синочки. Два з них при молитві заснули, а третій, побачивши це, промовив до батька: „Тату, гляньте, я ще молюся, а вони вже сплять”. Тоді батько відповів: „Дитино моя, краще спати, ніж гордитися і хвалитися добрими вчинками, бо гордість нищить заслуги, здобуті через добрі вчинки”.

Коли у нас виникають якісь труднощі у житті, ми часто запитуємо себе: що робити? Відповідь для християнина є одна: потрібно молитися, просити Бога про потрібну допомогу. Ісус Христос виразно сказав про це: „Просіть, і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожен бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчинять” (Мт. 7, 7-8). Які молитви для цього молитися, в який спосіб звертатися до Бога, щоб від подав потрібну нам допомогу, це вже інше питання.

Щоб отримати бажану допомогу, потрібно прийти, попросити і простягнути руку. Коли ми потребуємо якусь річ чи продукти, ідемо в магазин, кажемо продавцеві, що нам потрібно, беремо потрібний товар, оплачуємо і кладемо в сумку. Особиста молитва, сповідь, святе причастя, це і є практичне простягання нашої руки до Бога про потрібну нам допомогу. Бо якщо б хтось хотів мені подати допомогу, але я не простягну по неї свою руку, а буду тримати в кишені, нічого не отримаю.

Наступна риса успішної молитви – це щирість і покора перед Богом. Про це нагадує апостол Яків: „Бог гордим противиться, а покірним дає благодать” (Як. 4, 6). Щирість і покора у молитві свідчать про свідомість того, що все є даром Бога. Бог хоче і готовий помагати нам, а для цього потрібно лише вірити і з довірою чекати, як це зробив митар.

Щирість і покора у молитві мають змінювати спочатку нас самих, а потім наше життя. Нам іноді хочеться швидкої, чудесної допомоги від Бога, щоб раз попросити і все зразу вирішилося само по собі, без нашої особисто участі. Молитва митаря показує нам. що Бог змінює наше життя в міру того, як змінюємося ми самі, тобто наповнюємо себе духом покори, терпеливості, повної довіри Богу. Немає зміни життя з Божою допомогою без зміни нас самих, без можливості дозволити Богові діяти, впливати на нас, на нашу свідомість, бо Божа ласка діє на наше життя через нас.

Людина є містком, який пов’язує наше життя з Богом, переправляє дари від Бога у життя, різні життєві ситуації. Неможливо отримати поміч від Бога, прояв його любові, будучи самому далеко від Нього, не маючи віри і любові до Нього.

Одною із важливих причин, від якої залежить успіх змін і реформ у нашій державі є брак особистої переміни людей. Люди хочуть добра, правди і справедливості в державі, але самі не хочуть бути добрими, чесними, жити в правді і справедливості і наповнювати ними світ. Народна мудрість каже про це так: „Без Бога ні до порога”. А апостол Павло описав це такими словами: „Я все можу в тому, хто мене скріпляє”(Фп. 4, 13).

• 

• 

• 

• 

Вислухавши все, що було сьогодні сказано, ми приходимо до зрозуміння, якою має бути наша молитва, щоб вона була милою для Бога і корисною для нас. Тому нехай прикладом доброї молитви буде для нас митар, який стояв десь у кутку Святої Церкви, не сміючи навіть очей піднести вгору, але Господ почув його і винагородив: „Кажу вам: цей повернувся виправданий до свого дому” (Лк. 18, 14). Амінь.

Мт. 18, 18-27

…ніхто не добрий, хіба один Бог

Земне життя людини наповнене різними потребами, справами і обов’язками. У їхньому вирішенні виникають запитання: що і як зробити, щоб від цих старань було найбільше добра. Бог, створивши людину на свій образ і подобу, вклав в її природу прагнення добра і життя вічного. Однак природні можливості людини не завжди задовольняють її прагнення і вона шукає додаткової, більш надійної допомоги.

Про це розповідає нам сьогоднішнє Євангеліє, як знатний чоловік прийшов до Ісуса і запитанням: „Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне” (Лк. 18, 18). На його важливе і благородне звернення Ісус відповів дещо критично: „Чому мене звеш добрим? Ніхто не добрий, хіба один Бог” (Лк. 18, 19). Чому Ісус так відреагував на звернення цього чоловіка? Бо Він побачив у ньому певну самохвальбу, надію на себе. Знатний чоловік шукав особливих Божих дарів, хотів відповіддю Ісуса зміцнити надію в собі, що з їх допомогою зможе здобути життя вічне. Подібно деякі християни просять Божої допомоги у житті, щоб все вирішилось легко і зразу, але не мають повної надії на Бога і довір’я його волі.

Одного разу перед Різдвом два хлопчики голосно молились. Молодший просив собі в Бога деяких подарунків, але так молився, що майже кричав. Нарешті, старший не витерпів і перервав його молитву запитанням: „Чого ти так кричиш до Бога, адже Він не глухий?” „Це я знаю, – відповів молодший хлопчик, але бабця не дочуває”. Отже, він просив подарунків, ніби то від Бога, але сподівався їх отримати від бабусі. Є багато таких людей і між дорослими: вони також до Бога моляться, а на людей надіються.

Продовжуючи свою відповідь чоловікові, Христос говорить про заповіді, як дороговказ до життя вічного. Свої відповіді Ісус вкінці зводить до однієї думки, що щастя і спасіння людині дає Бог, а не самі людські старання. Спасіння, це не є чисто людська заслуга. Заповіді і добрі вчинки людини, це лише середники, які провадять людину до Бога, а Бог дає людині спасіння і життя вічне, бо Він є джерелом життя. Тому людині для спасіння не достатньо мати самі Божі дари, а з їх допомогою потрібно шукати самого Бога. Бог і його дари нероздільні. Хто шукає спасіння з допомогою Божих дарів, той повинен шукати самого Бога, котрий дарує, запевнює людині життя вічне. Ось як про це пише святий Яків: „всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходить з висоти від Отця” (Як. 1, 17).

Потреба Божих дарів у праці над успадкуванням життя вічного має бути проявом надії людини на Бога, здійсненням слів Христа: „У Бога все можливо” (Лк. 18, 26). Відповідаючи знатному чоловікові словами „ніхто не добрий, хіба один Бог”, Ісус хотів сказати: „Я є тим, хто може дати тобі життя вічне, воно є близько тебе”. Цим Спаситель хотів пробудити у нього віру у своє Божество, пропонує визнати Його Богом, а Він запевнить йому життя вічне.

У вирішенні різних життєвих справ ми, християни, повинні пам’ятати, що кожен успіх, чи можливість успіху, це не наша заслуга чи здобуток, а все вирішує, у всьому допомагає Бог. Кожне отримане добро є даром Божої любові. Від нас потрібна лише міцна віра у Божу всемогутність і повна надія на Нього.

Добрим підсумком наших роздумів про зустріч знатного чоловіка з Ісусом Христом може бути заамвонна молитва, яка підсумовує і завершує Літургію Івана Золотоустого кожного разу, коли вона відбувається. Ось як вона звучить:

„Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих, що на Тебе надіються, спаси людей твоїх і благослови спадкоємство Твоє, повноту церкви Твоєї охорони, освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти їх прослав божественною Твоєю силою і не залишай нас, що надіємось на Тебе.

Мир світові Твоєму даруй, церквам твоїм, ієреям, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям твоїм.

Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла, і Тобі славу, і благодарення, і поклоніння возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу. Амінь.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Слова духовних наук, які ми чуємо на кожній Святій Літургії, можливо не завжди бувають приємні і радісні. Ісус Христос прийшов на землю не для того, щоб веселити, забавляти людей, але очистити і оздоровити своїм словом – цим духовним ліком. Не кожне лікарство буває приємне і солодке. Часто воно має гіркий смак, але незважаючи на це, людина приймає його, щоб стати здоровою. Так і слова наук Ісуса Христа часто є вимогливі і без компромісу, але вони запевнюють нам здоров’я духовне і тілесне, мирне життя і щасливу вічність.

Добре, що попри всі життєві труднощі, ми знаходимо можливості і час прийти до храму на молитву, час для Бога, для справжнього власного добра і щастя. Дякуймо Богові за цю ласку.

Слова сьогоднішнього Євангелія пригадують нам про важливу рису духовного життя християнина – вдячність. Вдячність – важлива природна риса доброї людини, її вихованості і рівня культури. Вдячність християнина Богові, це вміння не тільки просити, а також дякувати за його дари, це пам’ятати, що кожне добро в житті є даром Божим, а кожен дар, це знак любові Бога до нас.

Десять прокажених з вірою і надією звернулися до Ісуса, що він оздоровить їх з прокази, цієї важкої недуги. Як спосіб оздоровлення, Ісус запропонував їм звернутися до місцевих священиків. І в дорозі до них відбулося їхнє оздоровлення. Та серед десяти оздоровлених, лише один самарянин розпізнав своє оздоровлення, як дар від Христа і плід своєї віри.

Побачивши у своєму оздоровленні особливий вияв любові Христа, він повернувся, щоб подякувати Ісусові за це оздоровлення. Ця подяка була не тільки проявом задоволення добрим станом свого здоров’я, можливістю повернутися до нормального сімейного і суспільного життя. Виявом своєї вдячності Христові за оздоровлення з прокази, самарянин поважно сприйняв Його, як Божого Сина, як свій духовний і моральний авторитет, якому можна довіряти і варто прислухатись до його порад.

Вдячність Богові, це не лише вияв задоволення Божими дарами. Вміння християнина дякувати Богові за кожне добро свідчить про те, наскільки ми вміємо цінувати це добро і серйозно сприймати Бога. Бог завжди трактує нас поважно, як осіб свідомих і відповідальних, а яким є наше ставлення до Бога – нашого Творця? Чи завжди ми сприймаємо серйозно усі його настанови і поради для щасливого життя і спасіння.

Ми цінимо повагу і пошану серед людей, як важливу ознаку доброго і щасливого життя. А як ви думаєте, чи Господь Бог теж має право, заслуговує на повагу і пошану від нас, його створінь. Якщо людина всі успіхи, досягнення у житті, набуті дари приписує собі, легковажить заповідями, недбало виконує християнські обов’язки, чи можна це назвати повагою до Бога зі сторони християнина?

Бог є досконалий у своїй любові, а тим самим покірний і терпеливий. Якщо християнин відмовляється приймати і виконувати у житті деякі Божі правди, а тим самим не хоче допустити Бога у своє життя, Господь не робить із цього конфлікту, сварки, не погрожує, а спокійно прийме цю відмову людини, покірно схилить голову і мовчки відійде від неї на деякий час.

У родині п’ятирічний Івасик має сестричку, яка важко захворіла. Через декілька днів у молитві мама говорить йому додавати такі слова: Боже, дай здоров’я моїй сестричці. Через тиждень, коли вона стала здоровою, мама вже не згадує про молитву за здоров’я сестрички. Тоді Івасик здивовано запитує: „Мамо, а чому ми не молимось за сестричку?” „Бо вона вже здорова”, – відповіла мати. На це сказав Івась: „Якщо вона вже здорова, то чому ти не подякуєш Богу за її здоров’я?”

Справжній християнин любить не тільки Божі дари, але самого Бога. Нехай наша вдячність Богові завжди і всюди за життя, здоров’я і всі інші дари буде виявом щирої любові до Нього, як навчає псалмопівець: „Благослови душе моя, Господа, і не забувай за всі його добродійства ніколи”! Амінь. 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Лк. 13, 10-17.

„Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.”

Тілесні недуги, життєві проблеми і людські конфлікти, з якими стикався Ісус, існують і сьогодні. Словами сьогоднішнього Євангелія про оздоровлення скорченої жінки Христос хоче духовно розрадити і підтримати нас, оживити в нас духа надії на краще життя.

Своїм приходом на землю Ісус Христос приніс людям визволення з гріха і його наслідків – хвороб і нещасть, конфліктів і непорозумінь. Хоч Ісус не забрав їх повністю, але дав нам можливості, засоби боротьби з ними: Церкву і Святі Тайни в ній, чудотворні ікони, молитву і священиків.

Історія оздоровлення в синагозі скорченої жінки подає нам приклад поведінки Ісуса серед людських проблем. Ісус перший промовив до жінки, потім підійшов до неї, поклав на неї руки і вона стала здорова. Він перший проявив ініціативу, зацікавлення долею хворої жінки. Так само і сьогодні Бог виходить перший назустріч людині, пропонує їй допомогу, вказує дорогу до щастя. Христос бачить і розуміє сумний стан сучасного людства і кожної людини, тому милосердиться над нами і кличе до себе словами: „Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим” (Мт. 11, 28-29).

Бог хоче і старається допомагати нам у різних справах, але чи ми завжди є готові і стараємося цю допомогу розпізнати і прийняти через добру вістку проповіді, різні Божі засоби, як Церква і Святі Тайни, мощі святих і молитви оздоровлення? І здається, що ми вже чули це і знаємо, однак дійсність показує протилежне. Коли людина зустрічає якісь труднощі, вона пробує боротися з ними і вирішувати їх сама, а коли успіху немає, починає звертатися до Бога. Подібно голова синагоги, хоч був релігійним провідником місцевої громади, однак не розпізнав у вчинку Ісуса присутність Бога і дію його ласки через власну гордість.

Світові кризи, стан у державі пригнічують нас тілесно і духовно через різні негативи життя(брак роботи, зарплати, справедливості), брак надії у житті, у починанні чи завершенні якоїсь справи. У різних уривках Євангелія, проповідях ми часто чуємо що потрібно робити для доброго християнського життя і спасіння, але замало отримуємо конкретних порад, як це зробити, як застосувати дану правду у житті.

Сьогоднішнє Євангеліє подає нам такі поради. Найперше, що треба зауважити, що оздоровлення жінки відбулося в синагозі – юдейському храмі. Ісус залишив нам новий храм – свою Церкву. В ній ми можемо отримати допомогу у вигляді духовної розмови, молитви священика чи Святих Тайн. Цю допомогу дає нам Ісус руками своїх посланців – священиків. Про це запевнює нас сам Христос словами, які він сказав до апостолів і їх наступників: „Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить” (Лк. 10, 19), „Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч…Оздоровляйте недужих, воскрешайте мертвих, очищайте прокажених, бісів виганяйте” (Мт.10, 1, 8).

Одна сім’я не мала дітей, і коли на світ з’явився хлопчик, це була дуже велика радість для батька і матері та всієї родини. Дитина підростала, родичі старалися виховати сина по-християнськи, і це їм вдавалося до певного часу. Коли хлопчик був маленький, завжди носив Хрестик на шиї, але коли підріс, якось батьки зауважили, що він не має Хрестика. Це дуже здивувало батьків і якось батько запитав: „Сину, що Бог вже не існує, що ти зняв Хрестик?” „Ні, – відповідає через мить хлопець. — Бог існує, тільки я в Нього не вірю”…

Нас пригнічують не тільки проблеми, які приносить нам суспільство, а також непорозуміння у сім’ї, а зокрема між батьками і дітьми. Багато батьків мають сьогодні труднощі у вихованні дітей, коли вони не слухають їх порад, не хочуть вчитися, багато часу тратять за комп’ютером, стають залежними від різних ігор, шкідливих звичок.

Прикладом такого конфлікту є непорозуміння між головою синагоги і Ісусом Христом. Релігійні звичаї стали для нього настільки важливі, що перевищували закон Божої любові і милосердя, добро ближнього. Бог дав заповіді для добра людини і їхнє виконання має служити добру людини. У відповіді Ісуса на незадоволення голови синагоги словами „cуботу встановлено для людини, а не людину для суботи”міститься порада для нас, як можна позитивно вплинути на добре виховання дітей.

– У проблематичній поведінці дітей не достатньо говорити з ними мовою наказів і заборон: треба так робити, а цього неможна робити. Цей аргумент не переконує їх, що дана поведінка не добра. Для успішного вирішення проблеми треба діяти не аргументом сили, а силою аргументу.

– Виховну працю з дітьми потрібно провадити у формі діалогу, шукати спільної мови, порозуміння з ними в конкретній справі, старатися дати об’єктивну відповідь на дане питання, вводячи таким чином дитину в тісніший контакт з реаліями життя, пробуджуючи цим в неї почуття відповідальності за своє життя згідно засади: добро приносить добро, а зло породить зло.

– Потрібно вказувати об’єктивні причини їхньої поганої поведінки, зокрема дію гріха і злих сил, та вказувати на конкретні негативні наслідки такої поведінки в майбутньому, усвідомити дитині цю небезпеку.

– Якщо дитина попала в якусь проблему, залежність, яка робить негативною її поведінку, шкідливою для інших, то у вирішенні проблем найперше треба багато молитися за себе і за дитину, щоб молитвою відігнати далеко вплив злих сил від неї створити охорону для дитини від їх подальшого шкідливого впливу. Подібна ситуація була у скорченої жінки, на яку вказав Ісус: „Цю ж жінку, дочку Авраама, яку сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цього вузла звільнити в день суботній?” (Лк. 13, 16).

Доки злий дух буде тримати дитину під своїм впливом у вигляді поганої звички, жодні інші старання в той момент не поможуть: жодні сварки, погрози чи залякування. Про це говорить апостол Павло у сьогоднішньому посланні: „Одягніться в повну зброю Божу, щоб могли дати відсіч хитрощам диявола. Нам треба боротися не проти духів тіла й крови, а проти правителів начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в небесних просторах” (Еф. 6, 11-12). А тоді стануть успішними інші старання: консультація з психологом, розмова зі священиком, можливість привести дитину до сповіді.

Роздуми над Євангелієм цієї неділі про оздоровлення скорченої жінки можна завершити словами святого Павла: „Я все можу в тому, хто укріплює мене” (Фп. 4, 13). Ісус, котрий оздоровив жінку за власним бажанням, звертається до нас із запрошенням: не берімо увесь тягар проблем на себе, а найперше шукаймо поради в Ісуса щирою молитвою, а Він вчинить легкими і успішними всі наші старання. Амінь.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Людина – в’язень власного достатку.
Лк. 12, 16-21

Людина ХХІ століття, епохи науково-технічного прогресу, яка живе у цьому видимому світі і шукає щастя, часто бачить його у матеріальних речах. Хоч матеріальні речі не є злі самі у собі, але небезпека від них є тоді, коли вони закривають людині духовний світ, закривають Бога, інше вічне щастя, як це сталося з нерозумним багачем, про якого розповідає притча цієї неділі. Коли для людини основою щастя стає земний достаток, тоді вона не відчуває потреби іншої особи, Бога, замикається в собі.

Якщо щастя людини є в багатстві, то виникає запитання, скільки його потрібно мати, щоб бути щасливим? Але скільки б багатства людина не мала, вона не буде від цього вповні щаслива, бо земні речі, які проминають, не можуть дати людині душевний спокій, який не проминає, задовольнити потреби душі. Вони заспокоюють тільки потреби тіла і то на короткий час. Постійний душевний спокій і почуття справжнього щастя може дати людині тільки Бог своєю любов’ю, яка не змінюється і є невичерпним Його даром.

Церква, стараючись описати стан сучасної людини, називає її в’язнем, в’язнем матеріального світу, пристрастей тіла, гріха, надії на себе, самодостатності. Людина, втративши віру в Бога і в позаземне життя, все ж таки боїться смерті, не хоче вмирати, бо бажає жити постійно, тому старається захистити своє життя, огородити його муром матеріальних речей. І таким чином замикає себе в мурах цього матеріального світу, подібно як цей багач. І тільки Бог може розвалити мури цієї в’язниці, визволити з неї людину, в якій вона сама себе ув’язнила. Господь Бог, створивши людину, покликав її не лише до земного життя у тілі, а до вічного щастя, щоб жити вічно з Богом, дарувавши їй безсмертну душу.

Причиною нещасливості сучасної людини, її ув’язнення матеріальним світом є втрата основної мети життя – бути з Богом. Метою життя нерозумного багача стало власне задоволення, джерелом якого вважав матеріальний достаток, щедрий урожай. Але людина створена на образ і подобу Бога, тому найвища мета людини – прийти до Бога. Людина не створена, щоб вмерти, а жити вічно. З цією метою Господь вложив у свідомість людини прагнення до щастя, до щастя вічного. Тому шукаючи щастя, людина не хоче вмирати, а хоче жити вічно. Бо саме думка про можливість жити вічно, зроджує в душі людини почуття справжнього і вічного щастя.

Дуже важливу роль у житті людини відіграє мета. Від поставленої мети життя залежить все: життя і щастя людини. Чітко визначена мета впорядковує життя людини для її добра, створює в ньому гармонію, наповнює Божим духом і Божою присутністю. Якщо метою життя буде Бог, то людина буде щаслива і буде жити вічно. Мета надихає людину до праці, дає стимул до духовної боротьби, силу для осягнення мети життя, яку людина поставила перед собою.

В одному містечку всі дуже дивувалися одному купцеві, який завжди з усього був задоволений. Якось його запитали, яка цьому причина. А він відповів: „Кожного ранку я маю звичай поглянути на три речі. Насамперед підношу очі до Неба, – це є найважливіша справа у моєму житті і мета всіх моїх старань. Далі свій погляд звертаю на землю і пригадую, що не багато потрібно для мого тіла. Нарешті оглядаюся навколо себе, щоб побачити і переконатися, що іншим набагато гірше на світі, як мені. Саме це приносить спокій моїй душі”.

Роздуми над притчею про нерозумного багача провокують запитання: якщо щиро віримо в Бога і життя вічне, чи Бог справді займає перше і головне місце в нашому житті.

Нехай наше духовне життя не лише допомагає вирішувати життєві проблеми, а буде виявом основної мети нашого життя – бути з Богом, утверджує її важливість у нашому житті і провадить до неї, допомагає впевнено осягнути її, осягнути життя і щастя з Богом.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

•