Справи Милосердя.

З Благословіння кир Симеона Архиєпископа Дніпровського УПЦ продовжуємо справи Милосердя. З нашими братами з церкви Нове Покоління допомогає безхатченкам і нужденним. Цим людям несемо Слово Боже і молимось разом з ними.
Кому Господь положе на сердце допомогти. Просимо дуже Вашої допомоги.

Дорога родино НАШОГО_ХРАМУ і ті, хто бажають приєднатись до нашої міцної духовної родини!

Контактний телефон (Вайбер, Телеграм) 0509826031 (завжди на зв’язку)
Номер картки для пожертв: 5168742217966922 крамаренко Сергій.

Неділя про митаря і фарисея.


Лк. 18, 10-14.

Митар… не смів і очей звести до неба

Неділею Закхея розпочався чотиритижневий період нашого духовного приготування до Великого посту. Кожна із цих чотирьох неділь пригадує нам про один із важливих елементів посту і доброго приготування до нього. Євангельським словом цих неділь Церква старається пригадати і показати нам, на що ми повинні найбільше звернути нашу увагу під час духовної подорожі Великим постом.

Завданням посту є допомогти нам належно духовно приготуватися до Пасхи Христової – зустрічі з Воскреслим Христом. А це приготування проявляється у перегляді свого життя, стану своєї душі – відносин з Христом: віри, любові і довіри, згоди з Божою волею. В цьому часі християнин має побачити, як часто зумів зустрітися з Христом на дорогах свого щоденного життя, щоб потім працювати над тим у часі посту. А це неможливо без молитви. Зустріч з Христом є в особистій молитві, Літургії, Святому Письмі, Святих Тайнах.

Для цього потрібно переглянути основні риси молитви. Притча про митаря і фарисея вказує на кілька з них.

Перша риса молитви – свідомість моєї зустрічі з Богом. Молитва, це не просто відмовляння побожних текстів, а розмова з живим Богом – спілкування і слухання; що Він чує і бачить мене, знає мої потреби.

Тому у часі цих приготувань до посту запитуймо себе: з якою свідомістю стою на молитві – перед Богом? Як часто ми хвалимося своїми заслугами, наповнюємо молитву думками про справи, про себе, а не про Бога.

Молитва митаря пригадує нам, що все є даром Бога, а не власна заслуга. На першому місці є велич Бога і власна гріховність, потреба допомоги Бога у житті і особистому наверненні.

Один побожний батько читав перед сном Святе письмо, а в цій кімнаті молилися його три синочки. Два з них при молитві заснули, а третій, побачивши це, промовив до батька: „Тату, гляньте, я ще молюся, а вони вже сплять”. Тоді батько відповів: „Дитино моя, краще спати, ніж гордитися і хвалитися добрими вчинками, бо гордість нищить заслуги, здобуті через добрі вчинки”.

Коли у нас виникають якісь труднощі у житті, ми часто запитуємо себе: що робити? Відповідь для християнина є одна: потрібно молитися, просити Бога про потрібну допомогу. Ісус Христос виразно сказав про це: „Просіть, і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожен бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчинять” (Мт. 7, 7-8). Які молитви для цього молитися, в який спосіб звертатися до Бога, щоб від подав потрібну нам допомогу, це вже інше питання.

Щоб отримати бажану допомогу, потрібно прийти, попросити і простягнути руку. Коли ми потребуємо якусь річ чи продукти, ідемо в магазин, кажемо продавцеві, що нам потрібно, беремо потрібний товар, оплачуємо і кладемо в сумку. Особиста молитва, сповідь, святе причастя, це і є практичне простягання нашої руки до Бога про потрібну нам допомогу. Бо якщо б хтось хотів мені подати допомогу, але я не простягну по неї свою руку, а буду тримати в кишені, нічого не отримаю.

Наступна риса успішної молитви – це щирість і покора перед Богом. Про це нагадує апостол Яків: „Бог гордим противиться, а покірним дає благодать” (Як. 4, 6). Щирість і покора у молитві свідчать про свідомість того, що все є даром Бога. Бог хоче і готовий помагати нам, а для цього потрібно лише вірити і з довірою чекати, як це зробив митар.

Щирість і покора у молитві мають змінювати спочатку нас самих, а потім наше життя. Нам іноді хочеться швидкої, чудесної допомоги від Бога, щоб раз попросити і все зразу вирішилося само по собі, без нашої особисто участі. Молитва митаря показує нам. що Бог змінює наше життя в міру того, як змінюємося ми самі, тобто наповнюємо себе духом покори, терпеливості, повної довіри Богу. Немає зміни життя з Божою допомогою без зміни нас самих, без можливості дозволити Богові діяти, впливати на нас, на нашу свідомість, бо Божа ласка діє на наше життя через нас.

Людина є містком, який пов’язує наше життя з Богом, переправляє дари від Бога у життя, різні життєві ситуації. Неможливо отримати поміч від Бога, прояв його любові, будучи самому далеко від Нього, не маючи віри і любові до Нього.

Одною із важливих причин, від якої залежить успіх змін і реформ у нашій державі є брак особистої переміни людей. Люди хочуть добра, правди і справедливості в державі, але самі не хочуть бути добрими, чесними, жити в правді і справедливості і наповнювати ними світ. Народна мудрість каже про це так: „Без Бога ні до порога”. А апостол Павло описав це такими словами: „Я все можу в тому, хто мене скріпляє”(Фп. 4, 13).

Вислухавши все, що було сьогодні сказано, ми приходимо до зрозуміння, якою має бути наша молитва, щоб вона була милою для Бога і корисною для нас. Тому нехай прикладом доброї молитви буде для нас митар, який стояв десь у кутку Святої Церкви, не сміючи навіть очей піднести вгору, але Господ почув його і винагородив: „Кажу вам: цей повернувся виправданий до свого дому” (Лк. 18, 14). Амінь.

Неділя 32. Про Закхея.

   Дорогі браття і сестри !

     Через Палестину, що лежить між двома частинами світу  Африкою і Азією, проходила велика кількість торгівельних шляхів. Цими шляхами безперервно рухалися каравани купців,  подорожніх і прочан. Біля входу у міста, так як сьогодні на кордонах, стояли спеціальні установи – митниці.

         Люди які обслуговували ці установи, мали в народі не дуже добру славу і називалися митарями. Про одного із таких митарів розповідає нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця розповідь не стільки про самого митаря, як про чудесну переміну у його житті яка відбулася внаслідок його зустрічі з Божим Сином, Господом Ісусом Христом.

        Христос що «прийшов знайти і спасти тих що загинули» (Лк.19.10.) збирав навколо себе велику кількість людей. З Його допомогою, в чудесний спосіб сліпі прозрівали, паралізовані починали ходити, біснуваті звільнялися від влади диявола, мертві в супереч законів природи ставали живими.

      Про ці і інші чудеса, від очевидців дізнався Закхей який був старшим над  єрихонськими митарями. Почувши про  прихід Ісуса, Закхей загорівся великою цікавістю і бажанням побачити Його, почути слова Його дивної науки, про скарби які вогонь не спалює і злодії не крадуть…

        Усе своє життя. Закхей присвятив збиранню багатства, а тут раптом виявляється що це багатство, нічого не варте, що існують скарби які не можна купити за гроші, які є безцінними. Закхей раптом засумував. Він задумався над своїм життям. Перед його очима відкрилася уся кривда яку заподіяв він людям. Плач голодних сиріт, прокльони скривджених вдів. Усе це важким каменем  тяжіло  на його грішній душі.

         Закхей вийшов з дому засмучений. але сповнений бажання побачити Ісуса Христа – людину яка безкорисно, не шукаючи почестей і слави, робить людям стільки добра. Закхей не мав змоги підійти до Ісуса, бо багато людей тиснулося біля нього, а бажання побачити Його ставало все більшим і більшим. Воно опанувало ним на стільки що він забуває про те що він урядовець високого рівня, і залізає на дерево щоб хоч з далека побачити Господа.

            Сьогодні нам важко уявити собі, високоповажного пана урядовця. Який би в центрі міста серед великої кількості людей заліз на дерево щоб подивитися  на якогось проповідника що розповідає про наближення Божого Царства. Але історичний факт є фактом. Митар Закхей заліз на дерево.

               І що він там побачив?  А побачив Закхей Спасителя, який стояв і навчав людей. Його очі випромінювали любов і ласку. Ця ласка освячувала  і до глибини проймала серця людей. Закхея раптом охопив великий страх. Він відчув себе грішним і нікчемним. Йому стало соромно за свої гріхи і в його душі пробудився щирий жаль покаяння.

          Далі відбувається щось надзвичайне. Ісус підходить до дерева і звівши свої очі до гори, несподівано звертається до Закхея по імені: «Закхею, злазь з дерева, бо сьогодні я повинен бути в твоєму домі.» Закхей не очікував такого повороту подій. Йому було приємно що учитель звідкись знає його і звертається до нього по імені. Ці слова зачепили струни його душі, вона затрепетала і пройнялася великою любов’ю до Бога.

          Народ, як завжди,  був глибоко обурений вчинком Ісуса Христа. Мовляв проповідує святість а зайшов у гості до грішного Закхея. А Закхей радів великою радістю. Коли Ісус увійшов до нього додому, він упав перед ним на коліна і щиро каявся: «Господи половину свого добра роздам убогим. А якщо скривдив кого, віддам у четверо.»

           Господь почувши від грішника такі щирі слова відповів йому: «Сьогодні спасіння прийшло на дім цей, бо Син людський прийшов щоб знайти і спасти те що загинуло.» 

             Так дорогі браття і сестри. Син Божий і сьогодні шукає і спасає те що загинуло. І та сама подія що відбулася в домі Закхея,  відбувається кожної неділі посеред нас. Христос устами священнослужителів навчає нас і оздоровляє наші душі і тіла. Там де Господь бачить хоч маленьку іскорку віри і страху Божого. туди Він направляє свою ласку і милосердя.

        Господь прийшов для того щоб знайти і спасти тих що гинуть під тягарем гріха. Закхей шукав зустрічі з Господом, хотів побачити Його.  А зустрівши Господа він     отримав прощення гріхів внутрішній мир і на дім його зійшло Боже благословення.

        І ми з вами, дорогі браття і сестри, шукаймо зустрічі з Господом. І хоча його не можна побачити тілесними очима бо на Нього навіть ангели не сміють дивитися,, Його можна відчути люблячим серцем, побачити духовними очима віри. Апостол Фома якого мучили сумніви щодо правдивості Христового воскресіння казав не повірю поки не побачу, поки не вкладу свого пальця у його пробите ребро.

          Господь звичайно як пастир добрий не відкинув його за його недовірство, але його вчинок охарактеризував такими словами: «Ти увірував тому що побачив мене, але блаженні ті, що не бачили і увірували».            

                                                АМІНЬ.

Недільна проповідь.

того Духа

Лк. 14, 16-24

І зараз же всі вони стали відмовлятися

Український народ за всю історію свого існування пережив багато ворогів і зазнав від них чимало шкоди. Сьогодні російська влада старається неоголошеною війною зруйнувати незалежність нашої держави. Та багато людей мають ще своїх власних ворогів.

Роздуми над притчею про весільну гостину хочу розпочати із риторичного запитання: як ви думаєте, а кого людина вважає своїм найбільшим ворогом чи кривдником, хто найбільше завдає їй кривди і шкоди. Свідомий християнин скаже, що це є гріх, злий дух. Дивлячись на реальне життя багатьох людей, в тому числі християн, можна впевнено сказати, що найбільшим кривдником людини є Бог. А знаєте чому, бо його поведінка дуже часто незгідна з волею людини, не відповідає її бажанням. Бо Бог не все підтримує волю людини, а іноді критикує її, не завжди позитивно оцінює наші вчинки і рішення.

Сучасні люди часто незгідні зі своїм життєвим становищем, що хтось багатий, а інший бідний. Деякі особи незадоволені тим, що Бог створив їх чоловіком чи жінкою і пробують змінити свою стать, незадоволені своїм зовнішнім виглядом, рисами обличчя. Такі особи часто нарікають на Бога, що дав їм не такий колір волосся, очей, нігтів, не таку форму повік чи носа і стараються виправити це з допомогою косметики чи пластичних операцій.

У різних особистих, життєвих проблемах людина бачить винним Бога. Якщо хтось переносить важку хворобу, проблеми у сім’ї, брак роботи, зарплати, то хто винен у цьому – у всьому винен Бог. Якщо Він любить нас, то чому допускає різні нещастя, хвороби, терпіння на людей. Бачачи такі умови життя, людина каже собі: якщо Бог не дбає про нас, то для чого тоді зв’язуватися, мати якісь справи з Ним.

Люди не люблять, відкидають Бога зі свого життя, бо Він постійно ставить нам різні вимоги, або заборони: це не добре, цього не можна, ніколи не задовольняє волю людини, не робить того, що хоче людина, не сповняє її бажань.

Один проповідник під час духовної науки сказав такі слова: „Чому люди не люблять Бога? Люди не люблять Бога, бо не можуть привласнити його собі”, тобто підчинити Його своїм інтересам, людським потребам, забаганкам свого тіла. Вони радше шукають такого бога і готові любити, котрий задовольняв би вповні потреби їхнього тіла.

Натомість приятелем людини часто є гріх, а за ним його автор – сатана. І пояснення цього дуже просте. Бо в ньому людина завжди знаходить приємність, задоволення, сповнення бажань. Диявол нічого не забороняє людині, не обмежує, не критикує її вчинків, а навпаки схвалює її бажання, підтримує кожен її крок. Він „все робить для її добра”. У різних труднощах людина радо спішить по допомогу до ворожок, цілителів, гадалок, радо слухає голосу гороскопів і т.д.

Притчею про весільну гостину Ісус Христос хоче показати нам правдивий образ Бога, котрий ніколи не забуває про людину, не залишає її саму в біді. І хоч людина ображає Бога гріхами, милосердний Господь не перестає переживати за неї, не позбавляє її своєї батьківської опіки.

Подібно як цей добрий господар, Господь Бог словами сьогоднішньої притчі запрошує нас будувати своє життя з Ним, щоб жити разом з Ним у небі, у щасливій батьківщині. Це запрошення ми отримуємо у хрещенні. Хрещення – знак і вияв любові Бога до нас, яке проявляється в очищенні душі дитини з первородного гріха і отриманні дарів Святого Духа.

Божа любов завжди є вірна у своїх обітницях щодо людини. Під час здійснення Тайни Хрещенні хресні батьки складають від імені дитини присягу зречення сатани і вірності Христові. Однак пізніше ці слова не все знаходять застосування у житті. Хто любить добро тіла, гріх більше добра душі, правди, чи може це бути зреченням сатани?

Людська невірність не руйнує Божої вірності у любові. Хоч людина часто є невірна Богові: більше вірить словам світу, ніж Божій правді, частіше покладає надію на себе, ніж на Бога, любить земні речі більше, ніж Бога, однак Бог не перестає любити нас, піклуватися нами, переживати за наше спасіння.

Притча про господаря і гостину пригадує нам, що наше щастя є тільки з Богом і в Бозі. Люди натомість бачать своє щастя в речах, люблять більше тіло ніж душу, погляди світу, ніж Божу правду, люблять більше себе, ніж Бога.

Господар у сьогоднішній притчі є милосердний і після відмови запрошених, покликав інших людей на свою гостину.

Сьогоднішня Євангельська притча підкреслює свободу людини. Дуже часто людина ставить свої земські інтереси вище за поклик Христа. Великим жалем сповнений Господь, коли людина не чує Його поклику. Тож будьмо вірними Господу Богу, його науці, щоб побачити, чи ми у своєму житті були з Христом, чи проти Христа? Будьмо щирими учасниками великої вечері – Євхаристії, ще тут, на землі, щоб продовжити її також і у вічності! Амінь.

ДВЕРІ БЕЗ РУЧКИ.

  1. Гарна картина. Але тільки в ній є одна неточність.
  2. Яка саме?
  3. Двері, у яких немає ручки.
  4. Та ні ж. Немає там ніякої неточності. Ручка є, тільки вона лише зі зворотньої, внутрішньої сторони.
    Бог ніколи нікого не примушує йти за ним;
    Він ніколи не вривається у двері нашого серця, а лише стукає…
    Чи чуємо ми Його стук?
    Чи гостинні ми для Бога?
    Чи впустили ми Його в своє серце? Якщо ні, то є той, хто вривається в нього без запрошення. Лукавий ніколи не церемониться з нами. Нехай же в наших серцях завжди буде місце для Господа Ісуса Христа і тоді місця лукавому не буде.
    Впустіть у своє серце Христа, адже Він стукає, а ручка то з нашого боку. Благослови, Господи, і відкрий наші серця до сприйняття і розуміння всього потрібного і корисного душам нашим.

Є одна загальновідома картина, коли Ісус Христос вечірньої пори стукає у двері.
І коли цю картину виставили вперше в музеї, то багато відвідувачів зауважували:

Воскресіння дочки начальника синагоги.


У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо Ісуса та його учнів в оточенні великого натовпу людей. Усі бажають подивитись на того чудесного Раббі, який одним словом проганяє злих духів, оздоровляє прокажених та виліковує невиліковні хвороби. Слава про Нього ширилась із блискавичною швидкістю. Ісус є ніщо інше, як нова сенсація. Напевно, більшість людей прийшла із цікавості або ж у надії побачити нове чудо. Вони бачать у Христі «Чудесного Лікаря» чи то «Мага», однак не Відкупителя-Месію. У цей момент крізь галасливий натовп проштовхується аристократично одягнутий Чоловік – голова синагоги Яір. Він припадає до стіп Христа та благає Його про допомогу. Натовп людей спостерігає крайньо драматичне видовище: доволі таки відома особистість відкрито упокорюється перед Христом із Назарету і це при тому, що книжники та фарисеї готові вже були розправитись з Христом. Однозначно, йому було байдуже, що скажуть люди, оскільки йшлося про життя його єдиної дочки. Яїр просить Христа піти з ним та зцілити його єдину дитину.

У цей момент, коли життя його дочки, немов секундна стрілка, наближається до кінця, серед натовпу відбувається ще одна подія: одна жінка прагне лише доторкнутись до Христа, щоб зцілитись: «Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча». Напевно, ця жінка багато чула про чудеса, які робив Христос, і, що більше, вона розуміла, що Він є єдиний Лікар, який їй допоможе. Однак згідно старозавітних приписів, їй було заборонено будь-кого торкатись. Але її віра є більшою за страх перед покаранням: «Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала». Проте замість докору вона почула від Христа: «Збадьорся, дочко! Віра твоя врятувала тебе; йди з миром!»  І в цей час надходить новина з дому Яїра: “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя”. Але Ісус обіцяв допомогти, і що більше, Він прагне, щоб у Ньому впізнали того Доброго Пастиря, який прийшов, щоб віднайти загублених овечок. Однак Христос не маг, тому вимагає від Яіра одногó: «Не бійся, тільки віруй, і врятована буде». У присутності своїх трьох учнів та батьків померлої Ісус бере її за руку, говорячи: «Таліта Кум!» Дівчино, пробудися! – саме так перекладено ці слова з гебрейської мови. Дорогі у Христі, це слово «Таліта» у гебрейському оригіналі означає «Ягнятко-Овеча». Христові слова мали б звучати: «Ягнятко, пробудися!» Скільки тепла та відкупительної любові в цьому заклику! Почувши голос Пастиря, дівчина вмить піднялась. Важко передати радість батьків та здивування сусідів.

Однак запитаймо себе: що означає ця євангельська розповідь для мене? Чи не повинні ми брати за приклад Яїра та кровоточиву жінку? Так, від них ми повинні вчитись покладати усю надію лише на Христа, наполегливо шукати Його та благати допомоги у конкретних важких ситуаціях нашого життя. «Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасенна вона». Ці слова Відкупителя звернені і сьогодні до кожного з нас. Тільки віруй, і Він допоможе!

Молитва зі священником за Родину.

Дорогі брати та сестри у Христі. Моя велика родина!!! До родин наших парафіян мандрує ікона Пресвятої Родини. Кожна сім‘я має тиждень спільних молитов ,за свої родини ,і один день разом із священиком. Будемо молитись о мирі і злагоді для Вас і Ваших рідних. Хай Господь береже і благословить Вас!
Всіх бажаючих парафіян прийняти ікону у своїй домівці, прошу зголошуватись у неділю після Літургії. Чи по телефону 0932073807
брат Максим.

Будьте милосердні…


«Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Це слово Ісуса – правдивий виклик: і справді, як можна уявити, що ми можемо бути милосердні до інших, як Бог Отець милосердний до нас?

ЧИ БОГ СПРАВДІ МИЛОСЕРДНИЙ?

Багатьом людям важко повірити в те, що Бог милосердний. Це випливає з нашого образу Бога: судді, нещадного поборника справедливості. Велика рахункова книга відкрита на небі на нашому імені. У ній є багато сторінок, де записані наші гріхи, і набагато менше сторінок з добрими справами!

Однак у згаданому уривку Ісус прямо, без жодних вагань, каже нам: «як і Отець ваш милосерднийг». Річ у тому, що Бог для Свого Сина Ісуса передовсім характеризується Своїм милосердям. По-латині, слово «милосердя» складається з двох частин: «miseria», що означає «нещастя», «біда», і «cor», тобто «серце». А Бог є насамперед, за словами Христа, цією милосердною особою, яка розуміє наші труднощі, яка хоче пробачити нам наші провини, втішити нас. Чому? А тому, що Він любить нас абсолютною, нескінченною любов’ю. Пригадаймо собі притчу про блудного сина або про загублену вівцю…

АЛЕ ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО, ЩОБ БОГ БУВ МИЛОСЕРДНИМ?

Тому що відтоді, як визнаємо себе грішниками, ми потребуємо милосердя, прощення, особливо милосердя і прощення Бога. Такого Бога, Який нас не осуджує, не сердиться, не тримає на нас зла, Який завжди готовий дарувати нам новий шанс, обмити нас з наших гріхів, якими б великими вони не були. Хай ми лиш на крок наближаємося до Нього, хай висловлюємо найменший жаль, навіть без великого ентузіазму і переконання, як ось Бог виходить нам назустріч, мов батько блудного сина, не вимагаючи від нас виправдань, пояснень, рішуче налаштований забрати наші провини, пригорнути до себе, ніколи нас не відкидати. У глибині душі ми надіємося на такого Бога; може, навіть і віримо в Нього. Тоді, коли нам щодня важко терпіти, вибачати, прощати! Та ось Ісус заявляє нам, я б навіть наважився сказати, «завдає нам удару»: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний».

Як Він може просити нас про це, як може стільки вимагати від нас? Якщо ми щирі із собою, то чудово відчуваємо, що ця «місія неможлива». Це очевидно, що ми не завжди готові виявляти милосердя! Натомість легко критикуємо, осуджуємо, даємо відчути, що маємо рацію, наголошуємо на своїх правах, тримаємо зло, гіркоту, особливо у ситуаціях несправедливості. Нам так важко пробачити! Зрештою, Ісус, щоб ускладнити завдання, додає ще такі слова: «Ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись…» (Лк. 6:35). Усе це так суперечить нашій природі! Втім Христос навіть не пропонує це як ідеал, як мрію чи один вибір серед багатьох. Ні, Ісус вживає тут наказову форму, що не залишає нам жодної відмовки: «Будьте такі милосердні, як Бог!» Це наказ.

А може, Він насміхається з нас? Чи повинні ми впадати у розпач перед неможливістю цього завдання? Або вважати, що така вимога призначена лиш деяким визначним святим, й аж ніяк не нам?

Зовсім ні! Ісус звертається до кожного з нас, ким би ми не були. Адже хоч це милосердя і «неможливе», на нашу думку, ми його постійно зазнаємо від Господа. Саме крок за кроком йдучи слідом за Христом, єднаючись із Ним, регулярно приймаючи Його прощення, ми, своєю чергою, навчимося у своїй убогості чинити милосердя, згідно із самим Господнім задумом. Бог допоможе нам прощати ще більше, а якщо нам це не вдасться, то принаймні проситимемо собі про прагнення простити. Таку молитву Бог завжди чує, приймає її і благословляє. Він приходить нам на допомогу в наших слабкостях, Він добре знає, як нам важко бути милосердними. Якщо ми покажемо Йому наші недоліки, якщо пожертвуємо Йому свою добру волю, Він поступово змінюватиме наше кам’яне серце на серце з плоті, дозволить нам зробити поступ на шляху любові.

Саме цього ми вчимося на наших зустрічах, допомагаючи одні одним вірити, що це можливо, й обирати шлях милосердя всупереч цінностям цього світу, за підтримки Ісуса і наших братів, яких Він зібрав навколо нас. І тоді, як говорить Христос у вірші 35 цього ж уривку: «І буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього».

Свята Євхаристія.


“Ось я з вами по всі дні”

Коли від родини відходить до вічності близька і дорога особа, то останні її слова, побажання, жести любові пам’ятаються довго і стають найкращим даром для родини.

Наш Спаситель, Ісус Христос, відійшовши з землі до Отця, щоб ми не стали духовними сиротами, залишив людям особливу пам’ятку своєї любові у дарі Пресвятої Євхаристії. В ній здійснилися слова Христа, сказані до апостолів перед його вознесінням: „Ось я з вами по всі дні, аж до кінця віку” (Мт. 28, 20). В цій тайні Ісус є постійно присутній я той добрий пастир, він духовно зміцнює і провадить людей до Царства Небесного.

Таїнство Євхаристії – це Тіло і Кров Ісуса Христа під видами хліба і вина. Слово тіло, по-єврейськи «басар», ми зустрічаємо у тих рядках Святого Письма, де йде мова про родину, тілесні родинні зв’язки, означає бути членом родини. Коли говоримо про спасіння, то бути спасенним, це стати членом Божої родини, членом зв’язку любові осіб Святої Тройці. Саме Євхаристія найбільше зближає нас до Бога через Ісуса Христа, найкраще запевнює спасіння, як сказав Ісус: „Хто їсть моє тіло і п’є мою кров має життя вічне” (Ів. 6, 54). Приймаючи отже Тіло і Кров Христа у Святому Причасті, через Нього ми єднається з Отцем і Святим Духом і отримуємо завдаток вічного життя.

Євхаристія, це невичерпне джерело Божої любові, духовної сили для людської душі на дорозі освячення і спасіння. Коли свята Тереза хворіла і священик приносив їй Святе Причастя до келії, вона вітала Ісуса словами: „Ось моя любов, ось моя любов”.

Щоб християнин міг щедро користати з надзвичайних дарів Божої любові, які Христос скриває для людей у Тайні Євхаристії, цій надзвичайній скарбниці Божих ласк, потрібно мати світлі очі віри. У розумінні цього допоможе нам одна історія святого Симеона Афонського.

Одна вдова жила зі своїм сином і часто хворіла. Син доглядав за мамою, як міг, і всі зароблені гроші витрачав на ліки для неї. Одного разу мати сказала до нього:

– Дитя моє, я чула, що по головній дорозі іноді проходить добрий цар, у якого є ліки від усіх хвороб. Добре, якби ти зустрів його і попросив у нього для мене ліки, а для себе щастя.

– Як же я його впізнаю, мамо? – спитав син.

– Зустрівши його, ти відчуєш радість у своєму серці, сину, – відповіла вона.

Юнак прийшов на головну дорогу, по якій мав проходити добрий цар. Намагаючись пізнати його, він вступав в бесіду з кожним, хто там проходив, але жодна з розмов не викликала радість у його серці. Одного разу юнак зустрів старенького дідуся і, розговорившись з ним, запитав, як йому знайти доброго царя. Старець відповів:

– Потрібно, щоб у тебе відкрилися сердечні очі. Без цього тобі не вдасться пізнати його.

І додав:

– Якщо ти не зустрінеш його тут, то не зустрінеш більше ніде, як би ти не шукав.

Коли той пішов, юнак раптом відчув, що в його серці народилося щастя. Він побіг по дорозі у той бік, куди попрямував старець, але його вже ніде не було видно. Тут він помітив на узбіччі землекопа, який добував гончарну глину.

– Ви не бачили тут дідуся? – запитав у нього юнак.

– Я зайнятий роботою і рідко дивлюся по сторонах, – відповів землекоп. – А в чому справа?

– Я повинен відшукати доброго царя, – відповів юнак, – і попросити у нього для матері ліки, а для себе – щастя. Тільки мені ніяк не вдається його зустріти. «Чекай, чекай! – раптом схвильовано вигукнув молодий чоловік. – Я чомусь відчуваю у своєму серці щастя від бесіди з вами, хоча ви простий землекоп».

– Довго ж мені довелося чекати, поки у тебе відкриються очі, – сказав землекоп і простягнув юнакові ліки. – Пам’ятай, не шукай щастя у чомусь надзвичайному. У щастя дуже простий вигляд. Тільки для того потрібно відкрити сердечні очі.

Юнак радісно повернувся додому і віддав матері ліки. Прийнявши ліки, мати стала здоровою, і обнявши сина, сказала:

– От і в наш дім прийшло щастя.

Наш Небесний Отець через свого Божественного Сина розсипає по світі щедрі дари своїх ласк, тільки потрібно мати світлі і відкриті очі віри, щоб їх знайти. Коли любимо Бога і прагнемо спасіння, вічного життя і щастя з Богом, шукаймо його у Святому Причасті. Адже у ньому Ісус іде до нас з дарами любові, а ми ідімо до Нього, єднаймося з Ним у любові через Святе Причастя, запевнюючи цим собі радість вічного життя і щастя.

Мати Життя до гробу покладається і гріб стає драбиною до неба. 

Успіння Пресвятої Богородиці – одне з найбільших християнських свят. Ми вшановуємо нині перехід Божої Матері від землі до вічності. Чому Церква так урочисто святкує цю подію? 

Першою причиною і основою свята Успіння є тілесна смерть Діви Марії. Насправді суттю цього свята є не смерть, а життя. Святкуючи урочисто Успіння Богородиці, ми вшановуємо її переставлення з тілом і душею до неба, початок її щасливого вічного життя з Богом у Царстві Небесному. У молитвах нинішнього празника Богородицю називають Матір’ю Життя. Так кондак свята описує його словами: „бо як Матір Життя покликав її до життя той, хто в лоно вселився повсякчас дівственне”. А в тропарі Успіння звертаємося до Марії словами: „бо ти, Богородице, перейшла до життя, бувши Матір’ю Життя”. Отож, головною думкою нинішнього свята є життя. Бо чи є щось цінніше на землі від дару життя, особливо життя вічного безсмертної людської душі.

Смерть по-людськи є чимось сумним, кінцем життя чи якоїсь справи. Однак смерть у Божих очах – це початок нового, досконалішого життя з Богом. Чи може бути щось кращого для нас, ніж бути близько Ісуса Христа та радіти повнотою Його любові до мене. Немає для людини більшого щастя, ніж бути постійно з тим, хто безмежно любить мене. Бо лише любов і її плоди(мир, радість, доброта та інші) зроджують у нашій душі найбільше почуття щастя. 

Святі у свої творах, роздумах над Божим правдами говорять про потрійне народження і життя людини. Через батьків людина народжується для життя земного і цього видимого світу. У Тайні Хрещення народжуємося для Бога і життя вічного. Тілесна смерть стає для віруючої людини народженням до Царства Небесного, до щастя у спільноті любові з Отцем, Сином і Святим Духом. 

Питання подвійного народження Ісус пояснює у розмові з Никодимом: „Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства. Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже” .(Йо.3,3-5) 

Подібно смерть є духовна і тілесна, дочасна і вічна. У хрещенні ми звільняємося від первородного гріха, духовно вмираємо для будь-якого особистого гріха у житті, щоб жити для Бога та Його любові. Апостол Павло пояснює це так: „Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі” (Рм 6,11), „Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити. Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гл 2,19-20), „Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати” (Рм 14,7-9). 

Тілесна смерть опановує нас, коли тіло перестає функціонувати, втрачає ознаки життя. Вона є наслідком важкої хвороби або завершенням нашого земного життя. 

Буває і навпаки, що людина живе тілесно, але через гріхи стає духовно мертвою. Вона вмирає для Господа і життя вічного, стає неспроможною осягнути Царство Небесне. 

Тілесна, дочасна смерть зупиняє наше тимчасове життя у цьому земному світі. Але через неї відкривається нам життя вічне, яке не має кінця і будь-яких небезпек, перешкод для цього. Гірше, коли людина помирає тілесно, а душа перебуває у гріхах. Її чекає вічна смерть у пеклі – постійні терпіння. Бо там немає можливості отримати Божу любов, яка становить джерело нашого життя. 

Успіння Богородиці – це славне завершення її земного життя і початок щасливої вічності. У цьому святі Марія стає для нас прикладом доброго, правильного життя, дороги до вічного щастя у небі. 

Існує одна легенда про велику силу Богородиці. Там розповідається, що одного разу Господь докоряв апостолові Петру, чому пускає грішників до Неба, які на це зовсім не мали права. Апостол Петро відповів так: «Це не я, але Твоя Матір їх впустила. Правда, що ключ справедливості є у мене, але Твоїй Матері довірено ключі милосердя, тому Вона впускає не раз і таких, яких по справедливості не можна впускати до Неба».

Успіння для нас – це свято життя. Через народження Спасителя Пречиста Діва стала співучасницею нашого спасіння – життя вічного.

Марія, будучи близько свого Сина Ісуса Христа в небі, вимолює нам у Нього потрібні ласки, щоб і ми були там, де Вона, стали учасниками Божого Царства – життя в мирі й радості. Тексти молитов празника постійно згадують про це словами: „Бо вона молиться за душі наші”, „молися повсякчасно, щоб від усякого ворожого підступу захоронені і спасенні були твої діти”. Тож наслідуймо святість Божої Матері, щоб її молитви були успішні, спасенні для нас. Амінь.