Monthly Archives: Грудень 2020

Проповідь.


Слова духовних наук, які ми чуємо на кожній Святій Літургії, можливо не завжди бувають приємні і радісні. Ісус Христос прийшов на землю не для того, щоб веселити, забавляти людей, але очистити і оздоровити своїм словом – цим духовним ліком. Не кожне лікарство буває приємне і солодке. Часто воно має гіркий смак, але незважаючи на це, людина приймає його, щоб стати здоровою. Так і слова наук Ісуса Христа часто є вимогливі і без компромісу, але вони запевнюють нам здоров’я духовне і тілесне, мирне життя і щасливу вічність.

Добре, що попри всі життєві труднощі, ми знаходимо можливості і час прийти до храму на молитву, час для Бога, для справжнього власного добра і щастя. Дякуймо Богові за цю ласку.

Слова сьогоднішнього Євангелія пригадують нам про важливу рису духовного життя християнина – вдячність. Вдячність – важлива природна риса доброї людини, її вихованості і рівня культури. Вдячність християнина Богові, це вміння не тільки просити, а також дякувати за його дари, це пам’ятати, що кожне добро в житті є даром Божим, а кожен дар, це знак любові Бога до нас.

Десять прокажених з вірою і надією звернулися до Ісуса, що він оздоровить їх з прокази, цієї важкої недуги. Як спосіб оздоровлення, Ісус запропонував їм звернутися до місцевих священиків. І в дорозі до них відбулося їхнє оздоровлення. Та серед десяти оздоровлених, лише один самарянин розпізнав своє оздоровлення, як дар від Христа і плід своєї віри.

Побачивши у своєму оздоровленні особливий вияв любові Христа, він повернувся, щоб подякувати Ісусові за це оздоровлення. Ця подяка була не тільки проявом задоволення добрим станом свого здоров’я, можливістю повернутися до нормального сімейного і суспільного життя. Виявом своєї вдячності Христові за оздоровлення з прокази, самарянин поважно сприйняв Його, як Божого Сина, як свій духовний і моральний авторитет, якому можна довіряти і варто прислухатись до його порад.

Вдячність Богові, це не лише вияв задоволення Божими дарами. Вміння християнина дякувати Богові за кожне добро свідчить про те, наскільки ми вміємо цінувати це добро і серйозно сприймати Бога. Бог завжди трактує нас поважно, як осіб свідомих і відповідальних, а яким є наше ставлення до Бога – нашого Творця? Чи завжди ми сприймаємо серйозно усі його настанови і поради для щасливого життя і спасіння.

Ми цінимо повагу і пошану серед людей, як важливу ознаку доброго і щасливого життя. А як ви думаєте, чи Господь Бог теж має право, заслуговує на повагу і пошану від нас, його створінь. Якщо людина всі успіхи, досягнення у житті, набуті дари приписує собі, легковажить заповідями, недбало виконує християнські обов’язки, чи можна це назвати повагою до Бога зі сторони християнина?

Бог є досконалий у своїй любові, а тим самим покірний і терпеливий. Якщо християнин відмовляється приймати і виконувати у житті деякі Божі правди, а тим самим не хоче допустити Бога у своє життя, Господь не робить із цього конфлікту, сварки, не погрожує, а спокійно прийме цю відмову людини, покірно схилить голову і мовчки відійде від неї на деякий час.

У родині п’ятирічний Івасик має сестричку, яка важко захворіла. Через декілька днів у молитві мама говорить йому додавати такі слова: Боже, дай здоров’я моїй сестричці. Через тиждень, коли вона стала здоровою, мама вже не згадує про молитву за здоров’я сестрички. Тоді Івасик здивовано запитує: „Мамо, а чому ми не молимось за сестричку?” „Бо вона вже здорова”, – відповіла мати. На це сказав Івась: „Якщо вона вже здорова, то чому ти не подякуєш Богу за її здоров’я?”

Справжній християнин любить не тільки Божі дари, але самого Бога. Нехай наша вдячність Богові завжди і всюди за життя, здоров’я і всі інші дари буде виявом щирої любові до Нього, як навчає псалмопівець: „Благослови душе моя, Господа, і не забувай за всі його добродійства ніколи”! Амінь. 

Неділя 27-ма по зісланні Святого Духа.

Лк. 13, 10-17.

„Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.”

Тілесні недуги, життєві проблеми і людські конфлікти, з якими стикався Ісус, існують і сьогодні. Словами сьогоднішнього Євангелія про оздоровлення скорченої жінки Христос хоче духовно розрадити і підтримати нас, оживити в нас духа надії на краще життя.

Своїм приходом на землю Ісус Христос приніс людям визволення з гріха і його наслідків – хвороб і нещасть, конфліктів і непорозумінь. Хоч Ісус не забрав їх повністю, але дав нам можливості, засоби боротьби з ними: Церкву і Святі Тайни в ній, чудотворні ікони, молитву і священиків.

Історія оздоровлення в синагозі скорченої жінки подає нам приклад поведінки Ісуса серед людських проблем. Ісус перший промовив до жінки, потім підійшов до неї, поклав на неї руки і вона стала здорова. Він перший проявив ініціативу, зацікавлення долею хворої жінки. Так само і сьогодні Бог виходить перший назустріч людині, пропонує їй допомогу, вказує дорогу до щастя. Христос бачить і розуміє сумний стан сучасного людства і кожної людини, тому милосердиться над нами і кличе до себе словами: „Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим” (Мт. 11, 28-29).

Бог хоче і старається допомагати нам у різних справах, але чи ми завжди є готові і стараємося цю допомогу розпізнати і прийняти через добру вістку проповіді, різні Божі засоби, як Церква і Святі Тайни, мощі святих і молитви оздоровлення? І здається, що ми вже чули це і знаємо, однак дійсність показує протилежне. Коли людина зустрічає якісь труднощі, вона пробує боротися з ними і вирішувати їх сама, а коли успіху немає, починає звертатися до Бога. Подібно голова синагоги, хоч був релігійним провідником місцевої громади, однак не розпізнав у вчинку Ісуса присутність Бога і дію його ласки через власну гордість.

Світові кризи, стан у державі пригнічують нас тілесно і духовно через різні негативи життя(брак роботи, зарплати, справедливості), брак надії у житті, у починанні чи завершенні якоїсь справи. У різних уривках Євангелія, проповідях ми часто чуємо що потрібно робити для доброго християнського життя і спасіння, але замало отримуємо конкретних порад, як це зробити, як застосувати дану правду у житті.

Сьогоднішнє Євангеліє подає нам такі поради. Найперше, що треба зауважити, що оздоровлення жінки відбулося в синагозі – юдейському храмі. Ісус залишив нам новий храм – свою Церкву. В ній ми можемо отримати допомогу у вигляді духовної розмови, молитви священика чи Святих Тайн. Цю допомогу дає нам Ісус руками своїх посланців – священиків. Про це запевнює нас сам Христос словами, які він сказав до апостолів і їх наступників: „Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить” (Лк. 10, 19), „Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч…Оздоровляйте недужих, воскрешайте мертвих, очищайте прокажених, бісів виганяйте” (Мт.10, 1, 8).

Одна сім’я не мала дітей, і коли на світ з’явився хлопчик, це була дуже велика радість для батька і матері та всієї родини. Дитина підростала, родичі старалися виховати сина по-християнськи, і це їм вдавалося до певного часу. Коли хлопчик був маленький, завжди носив Хрестик на шиї, але коли підріс, якось батьки зауважили, що він не має Хрестика. Це дуже здивувало батьків і якось батько запитав: „Сину, що Бог вже не існує, що ти зняв Хрестик?” „Ні, – відповідає через мить хлопець. — Бог існує, тільки я в Нього не вірю”…

Нас пригнічують не тільки проблеми, які приносить нам суспільство, а також непорозуміння у сім’ї, а зокрема між батьками і дітьми. Багато батьків мають сьогодні труднощі у вихованні дітей, коли вони не слухають їх порад, не хочуть вчитися, багато часу тратять за комп’ютером, стають залежними від різних ігор, шкідливих звичок.

Прикладом такого конфлікту є непорозуміння між головою синагоги і Ісусом Христом. Релігійні звичаї стали для нього настільки важливі, що перевищували закон Божої любові і милосердя, добро ближнього. Бог дав заповіді для добра людини і їхнє виконання має служити добру людини. У відповіді Ісуса на незадоволення голови синагоги словами „cуботу встановлено для людини, а не людину для суботи”міститься порада для нас, як можна позитивно вплинути на добре виховання дітей.

– У проблематичній поведінці дітей не достатньо говорити з ними мовою наказів і заборон: треба так робити, а цього неможна робити. Цей аргумент не переконує їх, що дана поведінка не добра. Для успішного вирішення проблеми треба діяти не аргументом сили, а силою аргументу.

– Виховну працю з дітьми потрібно провадити у формі діалогу, шукати спільної мови, порозуміння з ними в конкретній справі, старатися дати об’єктивну відповідь на дане питання, вводячи таким чином дитину в тісніший контакт з реаліями життя, пробуджуючи цим в неї почуття відповідальності за своє життя згідно засади: добро приносить добро, а зло породить зло.

– Потрібно вказувати об’єктивні причини їхньої поганої поведінки, зокрема дію гріха і злих сил, та вказувати на конкретні негативні наслідки такої поведінки в майбутньому, усвідомити дитині цю небезпеку.

– Якщо дитина попала в якусь проблему, залежність, яка робить негативною її поведінку, шкідливою для інших, то у вирішенні проблем найперше треба багато молитися за себе і за дитину, щоб молитвою відігнати далеко вплив злих сил від неї створити охорону для дитини від їх подальшого шкідливого впливу. Подібна ситуація була у скорченої жінки, на яку вказав Ісус: „Цю ж жінку, дочку Авраама, яку сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цього вузла звільнити в день суботній?” (Лк. 13, 16).

Доки злий дух буде тримати дитину під своїм впливом у вигляді поганої звички, жодні інші старання в той момент не поможуть: жодні сварки, погрози чи залякування. Про це говорить апостол Павло у сьогоднішньому посланні: „Одягніться в повну зброю Божу, щоб могли дати відсіч хитрощам диявола. Нам треба боротися не проти духів тіла й крови, а проти правителів начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в небесних просторах” (Еф. 6, 11-12). А тоді стануть успішними інші старання: консультація з психологом, розмова зі священиком, можливість привести дитину до сповіді.

Роздуми над Євангелієм цієї неділі про оздоровлення скорченої жінки можна завершити словами святого Павла: „Я все можу в тому, хто укріплює мене” (Фп. 4, 13). Ісус, котрий оздоровив жінку за власним бажанням, звертається до нас із запрошенням: не берімо увесь тягар проблем на себе, а найперше шукаймо поради в Ісуса щирою молитвою, а Він вчинить легкими і успішними всі наші старання. Амінь.

Неділя 26-та по Зісланні Святого Духа.

Людина – в’язень власного достатку.
Лк. 12, 16-21

Людина ХХІ століття, епохи науково-технічного прогресу, яка живе у цьому видимому світі і шукає щастя, часто бачить його у матеріальних речах. Хоч матеріальні речі не є злі самі у собі, але небезпека від них є тоді, коли вони закривають людині духовний світ, закривають Бога, інше вічне щастя, як це сталося з нерозумним багачем, про якого розповідає притча цієї неділі. Коли для людини основою щастя стає земний достаток, тоді вона не відчуває потреби іншої особи, Бога, замикається в собі.

Якщо щастя людини є в багатстві, то виникає запитання, скільки його потрібно мати, щоб бути щасливим? Але скільки б багатства людина не мала, вона не буде від цього вповні щаслива, бо земні речі, які проминають, не можуть дати людині душевний спокій, який не проминає, задовольнити потреби душі. Вони заспокоюють тільки потреби тіла і то на короткий час. Постійний душевний спокій і почуття справжнього щастя може дати людині тільки Бог своєю любов’ю, яка не змінюється і є невичерпним Його даром.

Церква, стараючись описати стан сучасної людини, називає її в’язнем, в’язнем матеріального світу, пристрастей тіла, гріха, надії на себе, самодостатності. Людина, втративши віру в Бога і в позаземне життя, все ж таки боїться смерті, не хоче вмирати, бо бажає жити постійно, тому старається захистити своє життя, огородити його муром матеріальних речей. І таким чином замикає себе в мурах цього матеріального світу, подібно як цей багач. І тільки Бог може розвалити мури цієї в’язниці, визволити з неї людину, в якій вона сама себе ув’язнила. Господь Бог, створивши людину, покликав її не лише до земного життя у тілі, а до вічного щастя, щоб жити вічно з Богом, дарувавши їй безсмертну душу.

Причиною нещасливості сучасної людини, її ув’язнення матеріальним світом є втрата основної мети життя – бути з Богом. Метою життя нерозумного багача стало власне задоволення, джерелом якого вважав матеріальний достаток, щедрий урожай. Але людина створена на образ і подобу Бога, тому найвища мета людини – прийти до Бога. Людина не створена, щоб вмерти, а жити вічно. З цією метою Господь вложив у свідомість людини прагнення до щастя, до щастя вічного. Тому шукаючи щастя, людина не хоче вмирати, а хоче жити вічно. Бо саме думка про можливість жити вічно, зроджує в душі людини почуття справжнього і вічного щастя.

Дуже важливу роль у житті людини відіграє мета. Від поставленої мети життя залежить все: життя і щастя людини. Чітко визначена мета впорядковує життя людини для її добра, створює в ньому гармонію, наповнює Божим духом і Божою присутністю. Якщо метою життя буде Бог, то людина буде щаслива і буде жити вічно. Мета надихає людину до праці, дає стимул до духовної боротьби, силу для осягнення мети життя, яку людина поставила перед собою.

В одному містечку всі дуже дивувалися одному купцеві, який завжди з усього був задоволений. Якось його запитали, яка цьому причина. А він відповів: „Кожного ранку я маю звичай поглянути на три речі. Насамперед підношу очі до Неба, – це є найважливіша справа у моєму житті і мета всіх моїх старань. Далі свій погляд звертаю на землю і пригадую, що не багато потрібно для мого тіла. Нарешті оглядаюся навколо себе, щоб побачити і переконатися, що іншим набагато гірше на світі, як мені. Саме це приносить спокій моїй душі”.

Роздуми над притчею про нерозумного багача провокують запитання: якщо щиро віримо в Бога і життя вічне, чи Бог справді займає перше і головне місце в нашому житті.

Нехай наше духовне життя не лише допомагає вирішувати життєві проблеми, а буде виявом основної мети нашого життя – бути з Богом, утверджує її важливість у нашому житті і провадить до неї, допомагає впевнено осягнути її, осягнути життя і щастя з Богом.