Вхід Господній в Ієрусалим.

Вхід Господень у Єрусалим


Сьогодні Церква велично святкує урочистий в’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму. Перебування Христа на землі наближається до кінця. Господь завершує Свою земну мандрівку до Єрусалиму – до свого Розп’яття і Воскресіння двома великими подіями: воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Ці дві події, свідками яких були великі маси людей, давали ясне і переконливе свідчення про післанництво Ісуса Христа та Його божество – стражданнями і смертю випросити нам прощення гріхів і наново відчинити вхід до раю. 

У сьогоднішньому євангельському читанні довідуємося, що напередодні входу до Єрусалиму сестри Лазаря справили Ісусові та Його учням подячну вечерю. В часі гостини Марія взяла плящинку дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса та обтерла їх своїм волоссям на знак любові і вдячності за повернення брата. 

Євангеліє сьогоднішнього свята поєднує у собі дві події: гостину Ісуса Христа у домі Лазаря і урочистий в’їзд до Єрусалиму. Згадка про гостину Ісуса з учнями в домі Лазаря має важливе духовне значення – як в Святому Письмі, так і в часі посту. Ця подія вказує на важливий духовний плід входу Ісуса до Єрусалиму – Спаситель іде на добровільні й свідомі страждання не лише, щоб показати силу свого божества і засвідчити безсилість смерті над ним. А, передусім, щоб відновити нашу спільність з небесним Отцем. Ісус хоче відновити в нас почуття дітей Божих і наповнити наше духовне життя родинним духом, допомогти нам стати членами Божої спільноти – Отця, Сина і Святого Духа. У цьому переконує нас апостол Павло: „Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса…Тому ти вже не раб, а син; і коли син, наслідник з Божої ласки” (Гал. 3:26; 4:7). Таким чином духовне життя християнина, його зв’язок з Богом повинен перерости у площину взаємних стосунків близьких осіб, приятелів. 

В’їзд Ісуса до Єрусалиму став особливим знаком сповнення слів Його наук, його місії на землі – дарувати нам Царство Небесне, життя вічне. Ісус іде туди не лише з обов’язку чи послуху волі Свого Отця, а задля нашого вічного добра. Цим урочистим в’їздом Христос показав Свою виразну поставу, Своє ставлення до нас – безмежну любов. І що з цієї любові Він готовий страждати і померти, щоб дарувати нам прощення гріхів і життя вічне Бо добро і спасіння наших душ є важливіші для Нього, ніж будь-яка слава. 

Своїм урочистим в’їздом до Єрусалиму Спаситель запрошує нас вчинити наше духовне життя не лише обов’язком. А відносинами близьких осіб, приятелів, ставленням особи до особи, наповнених духом взаємної любові і довір’я. 

Якось до Церкви прибігає чоловік із блідим обличчям і револьвером у руці. „Отче, – промовив він, – я хотів вчинити самогубство, і коли вже мав нажати на курок, мені прийшла думка: а, може, все-таки щось є після смерті? Я про це ніколи не чув, бо навіть не хрещений, хоча мої родичі були добрими людьми. А я блукав світом, у якому не знайшов правди… Тепер приходжу сюди, щоб довідатися, чи існує життя за гробом”. Священик дав йому катехизм, який він вивчив напам’ять. Коли він наступного разу прийшов до священика, то сказав: „Якщо би я пізнав віру в Бога, маючи ще шістнадцять років, я був би сьогодні священиком!” Від тої хвилі він став ревним християнином до кінця днів свого життя на землі…

Ця картина в’їзду Господнього відбувається в душі кожного з нас. Найперше у Тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу вірності Христові, обіцяємо любити Христа, виконувати Його заповіді. Душа охрещеного наповнюється Божою ласкою і це нагадує ті радісні вигуки „Осанна!”. Христос часто приходив у наш особистий духовний Єрусалим, до нашої душі й розуму, особливо під час читання й розважання над Словом Божти, а також Сповіді і Святого Причастя. А за короткий час життя саме ми, християни, „що в Христа христилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3:27), віддаляємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога провинами і гріхами. 

У ці останні дні Великого посту Христова Церква закликає нас до правдивого покаяння словами великопосної молитви: „Господи, відкоти камінь твердосердя від мого серця і підведи, Ласкавий, мою душу, знеможену пристрастями; сподоби мене, Владико, принести в покаянні пальмові галузки чеснот тобі, Переможцю аду, щоб, осягнувши вічне життя, оспівувати твою владу й милосердя – єдиний Чоловіколюбче”. 

Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також і ми привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками. Але, щонайперше, покладімо Йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту, а особливо діл милосердя. І на відміну від багатьої мешканців тогочасного Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням. Щоб, коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в Ньому нашого Царя, піднесеного на Свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя, зможемо заспівати словами царя й пророка Давида: „Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його” (Пс. 68:2). Амінь. 

Розповідайте друзям

Залишити відповідь