Молебень з акафістом Св. Пантелеймону.

9 серпня Свята Церква молитвою вшановує пам’ять великого угодника Божого – Святого Великомученика Пантелеймона. Пам’ять про нього викликає у нас глибоке почуття. Дійсно великим був цей угодник Божий, бо минули століття, а «пам’ять праведного перебуває з похвалами», «бо пам’яті вічній буде праведник» (Притч. 10,7).

Проповідь на свято Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона

Святий Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеон. Мати його була християнкою і виховувала його у христовій вірі, але померла, коли Пантолеон був ще дитиною. Батько віддав його до язичницької школи, часто водив у ідольські капища, а пізніше віддав до знаменитого на той час в Нікомидії лікаря Єфросина для навчання мистецтву лікування. 
Вирушаючи щодня до свого учителя, Пантолеон проходив повз двір християнського священика Єрмолая, який з іншими християнами ховався від переслідувань язичників. Одного разу Єрмолай закликав юнака до свого житла і розказав про христову віру. Слово старця так заполонило його душу, що він часто заходив до нього і проводив час в бесідах про християнство.
Якось, повертаючись додому, Пантолеон побачив на дорозі мертвого хлопчика, а поряд з ним ще живу змію. Юнак згадавши науку Єрмолая, став щиро молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Моління його було почуто, хлопчик проснувся, а змія лежала мертва. Побачивши це чудо, Пантолеон повернувся до Єрмолая, розповів про те, що сталося, і висловив бажання охреститися.
Пантолеон був охрещений Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає «все милостивий». Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євстогній побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то погодився хреститись разом з прозрілим. Незабаром батько помер і Святий все своє життя присвятив хворим і вбогим. Він зціляв усі недуги, іменем Христа. Чутка про чудесного цілителя рознеслася повсюди і викликала заздрість інших лікарів. Довідавшись, що молодий лікар християнин іменем Христа зціляє хворих, вони донесли про це імператору Максиміану.
Імператор промовив до нього: « Я чув про тебе Пантелеймоне, що ти ганьбиш богів, а вихваляєш розп’ятого Христа. Я не хочу цьому вірити і сподіваюсь, що ти негайно принесеш жертву нашим богам». Тоді Пантелеймон, не боячись мук, які на нього чекали, заявив, що він відрікся від богів язичників і вірить в одного істинного Бога і Його Сина Ісуса Христа. Щоб довести силу своєї віри, він запропонував Максиміанові, щоб той звелів привести невиліковно хворого і прикликати жреців, аби вони молили богів про його зцілення. Імператор погодився. Принесли хворого, та як не старалися жреці, хворому ставало все гірше. Тоді Пантелеймон помолився і сказав: «В Ім’я Господа Ісуса Христа, встань!» Хворий тут же підвівся і відчув себе здоровим. Але імператор приписав силі Святого Пантелеймона чаклунству і слухаючи намови жреців, звелів віддати його на страшні тортури.
Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в розпалене олово, а потім в море з каменем на шиї, але з усіх тортур великомученик виходив неушкодженим, бо сам Господь являвся і зміцнював Святого у стражданнях. За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і штовхаючи один одного старалися доторкнутися до руки Святого. Розгніваний імператор наказав відсікти Пантелеймону голову.
Коли кати привели Великомученика на місце страти, прив’язали до оливкового дерева. Як тільки меч вдарив святого Пантелеймона, із рани потекло молоко, а оливкове дерево вкрилося плодами. Багато людей побачивши це чудо увірували в Господа Ісуса Христа. Тут же це дерево зрубали, а тіло святого кинули у вогонь. Але і у вогні тіло залишилось неушкодженим і було похоронене християнами (+305).
Завершилося так життя цього святого, але пам’ять про нього не помре повік. Бо святий Пантелеймон залишився для християн всього світу прикладом для наслідування любові до ближніх, любові до Бога. Його життя і діла зобов’язують і нас полегшувати горе і скорботи людей, пам’ятаючи про заповідь апостола: «Носіть тягарі один одного і так виконаєте закон Христа» (Гал. 6,2).
Усі ми, християни, один одному брати по вірі й крові, всі ми діти Отця Небесного і матері нашої Православної Церкви. Який же брат не прикладе всіх зусиль для того, щоб вчасно подати руку допомоги своєму братові.
Отже, любімо всім серцем наших ближніх, всіх людей, так , як любив їх святий великомученик Пантелеймон. За це і нас шануватимуть люди і будемо улюбленими дітьми Отця нашого Небесного.  
прот. Тарас Мойсюк 

Розповідайте друзям

Залишити відповідь