Monthly Archives: Жовтень 2019

Будьте милосердні…


«Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Це слово Ісуса – правдивий виклик: і справді, як можна уявити, що ми можемо бути милосердні до інших, як Бог Отець милосердний до нас?

ЧИ БОГ СПРАВДІ МИЛОСЕРДНИЙ?

Багатьом людям важко повірити в те, що Бог милосердний. Це випливає з нашого образу Бога: судді, нещадного поборника справедливості. Велика рахункова книга відкрита на небі на нашому імені. У ній є багато сторінок, де записані наші гріхи, і набагато менше сторінок з добрими справами!

Однак у згаданому уривку Ісус прямо, без жодних вагань, каже нам: «як і Отець ваш милосерднийг». Річ у тому, що Бог для Свого Сина Ісуса передовсім характеризується Своїм милосердям. По-латині, слово «милосердя» складається з двох частин: «miseria», що означає «нещастя», «біда», і «cor», тобто «серце». А Бог є насамперед, за словами Христа, цією милосердною особою, яка розуміє наші труднощі, яка хоче пробачити нам наші провини, втішити нас. Чому? А тому, що Він любить нас абсолютною, нескінченною любов’ю. Пригадаймо собі притчу про блудного сина або про загублену вівцю…

АЛЕ ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО, ЩОБ БОГ БУВ МИЛОСЕРДНИМ?

Тому що відтоді, як визнаємо себе грішниками, ми потребуємо милосердя, прощення, особливо милосердя і прощення Бога. Такого Бога, Який нас не осуджує, не сердиться, не тримає на нас зла, Який завжди готовий дарувати нам новий шанс, обмити нас з наших гріхів, якими б великими вони не були. Хай ми лиш на крок наближаємося до Нього, хай висловлюємо найменший жаль, навіть без великого ентузіазму і переконання, як ось Бог виходить нам назустріч, мов батько блудного сина, не вимагаючи від нас виправдань, пояснень, рішуче налаштований забрати наші провини, пригорнути до себе, ніколи нас не відкидати. У глибині душі ми надіємося на такого Бога; може, навіть і віримо в Нього. Тоді, коли нам щодня важко терпіти, вибачати, прощати! Та ось Ісус заявляє нам, я б навіть наважився сказати, «завдає нам удару»: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний».

Як Він може просити нас про це, як може стільки вимагати від нас? Якщо ми щирі із собою, то чудово відчуваємо, що ця «місія неможлива». Це очевидно, що ми не завжди готові виявляти милосердя! Натомість легко критикуємо, осуджуємо, даємо відчути, що маємо рацію, наголошуємо на своїх правах, тримаємо зло, гіркоту, особливо у ситуаціях несправедливості. Нам так важко пробачити! Зрештою, Ісус, щоб ускладнити завдання, додає ще такі слова: «Ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись…» (Лк. 6:35). Усе це так суперечить нашій природі! Втім Христос навіть не пропонує це як ідеал, як мрію чи один вибір серед багатьох. Ні, Ісус вживає тут наказову форму, що не залишає нам жодної відмовки: «Будьте такі милосердні, як Бог!» Це наказ.

А може, Він насміхається з нас? Чи повинні ми впадати у розпач перед неможливістю цього завдання? Або вважати, що така вимога призначена лиш деяким визначним святим, й аж ніяк не нам?

Зовсім ні! Ісус звертається до кожного з нас, ким би ми не були. Адже хоч це милосердя і «неможливе», на нашу думку, ми його постійно зазнаємо від Господа. Саме крок за кроком йдучи слідом за Христом, єднаючись із Ним, регулярно приймаючи Його прощення, ми, своєю чергою, навчимося у своїй убогості чинити милосердя, згідно із самим Господнім задумом. Бог допоможе нам прощати ще більше, а якщо нам це не вдасться, то принаймні проситимемо собі про прагнення простити. Таку молитву Бог завжди чує, приймає її і благословляє. Він приходить нам на допомогу в наших слабкостях, Він добре знає, як нам важко бути милосердними. Якщо ми покажемо Йому наші недоліки, якщо пожертвуємо Йому свою добру волю, Він поступово змінюватиме наше кам’яне серце на серце з плоті, дозволить нам зробити поступ на шляху любові.

Саме цього ми вчимося на наших зустрічах, допомагаючи одні одним вірити, що це можливо, й обирати шлях милосердя всупереч цінностям цього світу, за підтримки Ісуса і наших братів, яких Він зібрав навколо нас. І тоді, як говорить Христос у вірші 35 цього ж уривку: «І буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього».

Свята Євхаристія.


“Ось я з вами по всі дні”

Коли від родини відходить до вічності близька і дорога особа, то останні її слова, побажання, жести любові пам’ятаються довго і стають найкращим даром для родини.

Наш Спаситель, Ісус Христос, відійшовши з землі до Отця, щоб ми не стали духовними сиротами, залишив людям особливу пам’ятку своєї любові у дарі Пресвятої Євхаристії. В ній здійснилися слова Христа, сказані до апостолів перед його вознесінням: „Ось я з вами по всі дні, аж до кінця віку” (Мт. 28, 20). В цій тайні Ісус є постійно присутній я той добрий пастир, він духовно зміцнює і провадить людей до Царства Небесного.

Таїнство Євхаристії – це Тіло і Кров Ісуса Христа під видами хліба і вина. Слово тіло, по-єврейськи «басар», ми зустрічаємо у тих рядках Святого Письма, де йде мова про родину, тілесні родинні зв’язки, означає бути членом родини. Коли говоримо про спасіння, то бути спасенним, це стати членом Божої родини, членом зв’язку любові осіб Святої Тройці. Саме Євхаристія найбільше зближає нас до Бога через Ісуса Христа, найкраще запевнює спасіння, як сказав Ісус: „Хто їсть моє тіло і п’є мою кров має життя вічне” (Ів. 6, 54). Приймаючи отже Тіло і Кров Христа у Святому Причасті, через Нього ми єднається з Отцем і Святим Духом і отримуємо завдаток вічного життя.

Євхаристія, це невичерпне джерело Божої любові, духовної сили для людської душі на дорозі освячення і спасіння. Коли свята Тереза хворіла і священик приносив їй Святе Причастя до келії, вона вітала Ісуса словами: „Ось моя любов, ось моя любов”.

Щоб християнин міг щедро користати з надзвичайних дарів Божої любові, які Христос скриває для людей у Тайні Євхаристії, цій надзвичайній скарбниці Божих ласк, потрібно мати світлі очі віри. У розумінні цього допоможе нам одна історія святого Симеона Афонського.

Одна вдова жила зі своїм сином і часто хворіла. Син доглядав за мамою, як міг, і всі зароблені гроші витрачав на ліки для неї. Одного разу мати сказала до нього:

– Дитя моє, я чула, що по головній дорозі іноді проходить добрий цар, у якого є ліки від усіх хвороб. Добре, якби ти зустрів його і попросив у нього для мене ліки, а для себе щастя.

– Як же я його впізнаю, мамо? – спитав син.

– Зустрівши його, ти відчуєш радість у своєму серці, сину, – відповіла вона.

Юнак прийшов на головну дорогу, по якій мав проходити добрий цар. Намагаючись пізнати його, він вступав в бесіду з кожним, хто там проходив, але жодна з розмов не викликала радість у його серці. Одного разу юнак зустрів старенького дідуся і, розговорившись з ним, запитав, як йому знайти доброго царя. Старець відповів:

– Потрібно, щоб у тебе відкрилися сердечні очі. Без цього тобі не вдасться пізнати його.

І додав:

– Якщо ти не зустрінеш його тут, то не зустрінеш більше ніде, як би ти не шукав.

Коли той пішов, юнак раптом відчув, що в його серці народилося щастя. Він побіг по дорозі у той бік, куди попрямував старець, але його вже ніде не було видно. Тут він помітив на узбіччі землекопа, який добував гончарну глину.

– Ви не бачили тут дідуся? – запитав у нього юнак.

– Я зайнятий роботою і рідко дивлюся по сторонах, – відповів землекоп. – А в чому справа?

– Я повинен відшукати доброго царя, – відповів юнак, – і попросити у нього для матері ліки, а для себе – щастя. Тільки мені ніяк не вдається його зустріти. «Чекай, чекай! – раптом схвильовано вигукнув молодий чоловік. – Я чомусь відчуваю у своєму серці щастя від бесіди з вами, хоча ви простий землекоп».

– Довго ж мені довелося чекати, поки у тебе відкриються очі, – сказав землекоп і простягнув юнакові ліки. – Пам’ятай, не шукай щастя у чомусь надзвичайному. У щастя дуже простий вигляд. Тільки для того потрібно відкрити сердечні очі.

Юнак радісно повернувся додому і віддав матері ліки. Прийнявши ліки, мати стала здоровою, і обнявши сина, сказала:

– От і в наш дім прийшло щастя.

Наш Небесний Отець через свого Божественного Сина розсипає по світі щедрі дари своїх ласк, тільки потрібно мати світлі і відкриті очі віри, щоб їх знайти. Коли любимо Бога і прагнемо спасіння, вічного життя і щастя з Богом, шукаймо його у Святому Причасті. Адже у ньому Ісус іде до нас з дарами любові, а ми ідімо до Нього, єднаймося з Ним у любові через Святе Причастя, запевнюючи цим собі радість вічного життя і щастя.